Stefan Zweig - Три співці свого життя. Казанова, Стендаль, Толстой

Отже, вся філософія Казанови вільно вміститься в горіховій шкаралупі; вона починається й закінчується правилом: жити земним життям безтурботно, незалежно й не обманювати себе надією на можливе, але дуже сумнівне царство небесне або повагу потомства. Не затуляти теоріями вид на безпосереднє, діяти не телеологічно [29] Телеологія ( грец . τέλειος «заключний») – філософське вчення, за яким всі процеси є реалізацією наперед визначеної мети. – Ред . і доцільно, а лише віддаючись потягу миті й назустріч їй; всяке заглядання вперед неминуче гальмує й розслабляє суглоби. Тому не треба довго затримуватися на вивченні й оглядатися; якийсь дивний Бог поставив перед нами гральний стіл – світ; якщо ми хочемо розважатися за ним, то повинні прийняти правила гри tel quel , такими, як вони є, не питаючи, справедливі вони чи ні. І справді: жодної секунди свого часу не витратив Казанова на теоретичні роздуми над проблемою, чи може або чи повинен цей світ бути іншим. «Любіть людство, але любіть його таким, як воно є», – сказав він у розмові з Вольтером. Не треба втручатися в справу творця світу, що несе повну відповідальність за це дивне підприємство, не треба місити це кисле тісто й бруднити об нього руки; потрібно поступати простіше: моторною рукою виколупувати з нього родзинки. Хто занадто багато думає про інших, той забуває про себе; хто занадто суворими очима дивиться на світовий біг, у того втомлюються ноги. Казанова вважає природним, що дурням живеться погано, а розумним не Бог допомагає: вони перебувають у залежності лише від себе самих. Якщо світ уже так безглуздо влаштований, що одні носять шовкові панчохи й роз’їжджають в каретах, а в інших під лахміттям бурчить у животі, для розуму залишається лише одне завдання: постаратися самому потрапити в карету, бо живеш тільки для себе, а не для інших. Це звучить, звичайно, дуже егоїстично, але хіба мислима філософія насолоди без егоїзму або епікурейство без повної соціальної індиферентності? Хто пристрасно хоче жити для себе, повинен, міркуючи логічно, бути зовсім байдужим до долі інших людей. Байдужий до всіх людей, байдужий до проблем, які ставить перед людством кожен новий день, живе Казанова свої сімдесят три роки: його ніщо не цікавить, крім власних особистих насолод. І коли він своїми світлими очима з цікавістю дивиться направо й наліво, то це робиться лише для того, щоб розважитися й не упустити жодної вигоди. Але ніколи не буде він гриміти обуренням або, як колись Іов, задавати Богу непристойні питання – чому і від чого; кожен факт – дивовижна економія почуттів! – він вважає просто доконаним, не приклеюючи до нього ярлика – добрий він, чи поганий. Він зазначає, як анітрохи не хвилюють його курйози, що О’Морфі, маленьке голландське п’ятнадцятирічне паскудне дівчисько, валяється сьогодні, покрите вошами, у ліжку, з радістю готове продати свою цноту за два талери, а через два тижні вже коханкою найхристиянськішого, обсипана дорогоцінним камінням, володіє власним замком в мисливському парку й незабаром після цього стає дружиною послужливого барона, або що він сам, ще вчора жалюгідний скрипаль у венеціанському передмісті, на наступний ранок стає багатим юнаком – пасинком якогось патриція – з діамантами на пальцях.

Бог ти мій, так вже створений світ – абсолютно несправедливо й необачно, а оскільки він вічно буде таким, то не варто й намагатися створити для цієї катальної гірки щось на зразок закону тяжіння або якийсь складний механізм. Тільки дурні й жадібні намагаються винайти систему для гри в рулетку й псують собі цим насолоду, тоді як справжній гравець навіть у світовій грі знаходить незрівнянну й нескінченну привабливість саме в цьому відсутності визначеності. Кігтями й кулаками видряпувати собі все найкраще – voila toute la sagesse [30] Ось і вся мудрість ( франц .). – Пер. : треба бути філософом для себе, а не для людства, а це, за поняттями Казанови, означає: бути сильним, жадібним, не бачити перешкод, вміти швидко підхоплювати в грі хвиль поточну секунду й, не замислюючись над прийдешнім, вичерпувати її до дна. Бо за межами цієї миті все здається для цього відвертого язичника сумнівним. Ніколи не відкладає він частину своїх насолод на наступний раз, бо він не може уявити собі іншого світу, крім того єдиного, який можна обмацати, в який можна проникнути усіма органами почуттів. «Життя, будь воно щасливе або нещасне, – єдине надбання людини, і хто не любить життя, той не гідний його». Лише те, що дихає, що на насолоду відповідає насолодою, що наближається до гарячого тіла, відповідаючи на пристрасть і ласку, здається цьому рішучому антиметафізіку справді реальним і цікавим.