Stefan Zweig - Три співці свого життя. Казанова, Стендаль, Толстой

Казанова ніколи не заперечував, що він авантюрист; навпаки, він, надувши щоки, хвалиться, що завжди вважав за краще ловити дурнів і не залишатися в дурнях, стригти овець і не давати постригти себе в цьому світі, який, як знали вже римляни, завжди хоче бути обдуреним. Але він рішуче заперечує проти того, щоб через ці принципи його вважали ординарним представником трактирної грабіжницької черні, каторжників і шибеників, які грубо й відверто крадуть з кишень замість того, щоб культурним і елегантним фокусом виманити гроші з рук дурня. У своїх мемуарах він завжди ретельно обтрушує плащ, коли доводиться говорити про зустрічі (і, дійсно, це не цілком рівні зустрічі) з шулерами Аффлізіо або Тальвісом; хоча вони й зустрічаються на одній площині, та все ж приходять з різних світів: Казанова зверху, від культури, а ті знизу – з нічого. Так само як колишній студент, високоморальний ватажок зграї шиллерівських розбійників Карл Моор зневажає своїх товаришів Шпігельберга й Шуфтерле, котрі перетворюють у жорстоке криваве ремесло те, що помилково спрямований ентузіазм змушує його вважати помстою за підлість світу, так і Казанова завжди енергійно відокремлюється від шулерської черні, що віднімає у величного божественного авантюризму все його благородство й витонченість. Бо, справді, наш друг Джакомо вимагає чогось на кшталт почесного титулу для авантюризму, філософського обрамлення для того, що міщани вважають безчесним, а ґречні люди – обурливим; він хоче, щоб все це оцінювали не як неохайні витівки, а як найтонше мистецтво, артистичну радість шарлатана. Якщо послухати його, то єдиним моральним обов’язком філософа на землі виявиться – веселитися коштом усіх дурнів, залишати в дурнях пихатих, надувати простодушних, полегшувати гаманці скупих, наставляти роги чоловікам, коротко кажучи, як посланець божественної справедливості карати всю земну дурість. Обман для нього не тільки мистецтво, але й понадморальний борг, і він виконує його, цей хоробрий принц беззаконня, з білосніжною совістю й незрівнянною упевненістю у своїй правоті.

Ніяка принада не приручить його до міщанства. Подаруйте йому мільйони, запропонуйте посаду й сан, він їх не візьме, він втече назад у свою первісну бездомну, легкокрилу стихію. Отож він має право відмежовуватися від інших лицарів щастя, бо він став в їхні ряди не з відчаю, а за власною примхою, і, крім того, він не вийшов, як Каліостро, зі смердючого мужицького гнізда або, як граф Сен-Жермен, з непровітреного (але, ймовірно, теж не ароматного) інкогніто. Майстер Казанова в усякому разі законнороджений, з досить поважної родини; його мати, прозвана «la Buranella», – відома співачка, помітна у всіх оперних театрах Європи, що навіть закінчила свою кар’єру зі званням довічної камерної співачки Дрезденського королівського придворного театру. Ім’я його брата Франческо можна знайти в кожній історії мистецтв; він там красується як видатний учень тоді ще «божественного» Рафаеля Менгса [24] Менгс Антон Рафаель (1728—1779) – німецький живописець і теоретик мистецтва. В ідеалізованих творах стверджував доктрини класицизму (фреска «Парнас»). ; його великі батальні сцени й у наші дні займають чільне місце у всіх галереях християнського світу. Всі його родичі присвячують себе надзвичайно поважним заняттям, носять тогу адвокатів, нотаріусів, священнослужителів, – з цього можна зробити висновок, що наш Казанова вийшов не з канави, а з таких же близьких до мистецтва буржуазних верств, як Моцарт і Бетховен. Так само як вони, отримує він чудову гуманітарну освіту й вивчає європейські мови; незважаючи на свої дурощі й ранню близькість із жінками, він своєю світлою головою швидко засвоює латину, грецьку, французьку, давньоєврейську, трохи іспанську та англійську мови, – лише наша мила німецька на тридцять років застрягла в нього нерозжованою між зубами. У математиці він так само добре розуміється, як і в філософії, як теолог він вже на шістнадцятому році життя проголошує в одній з венеціанських церков конфірмаційну промову; як скрипаль він награє собі протягом року в театрі Сан-Самуель на насущний хліб. Чи правомірно, а чи шахрайством у 18-річному віці він отримує в Падуї докторський диплом – це залишається серйозною проблемою, що викликає бійки серед знаменитих казановістів; у всякому разі, він має чималі академічні знання, знається на хімії, медицині, історії філософії, літературі й особливо в легших – бо менше досліджених – науках: астрономії, пошуках штучного золота, алхімії. До того ж цей спритний гарний малий справляється з усіма придворними мистецтвами й фізичними вправами – танцями, фехтуванням, верховою їздою, грою в карти просто блискуче, не гірше за якогось знатного кавалера, і якщо приєднати до всіх цих добре й швидко засвоєних знань наявність позитивно феноменальної пам’яті, що утримує в сімдесят років всі обличчя, все почуте, все прочитане, все висловлене, все бачене, то ми отримаємо матеріал виняткової інтелектуальної кваліфікації: майже вченого, майже поета, майже філософа, майже кавалера.