Stefan Zweig - Три співці свого життя. Казанова, Стендаль, Толстой

Тим часом примадонна готується почати нову арію. Вже отримавши наполегливі запрошення від зачарованих його світською бесідою кавалерів і милостиву пропозицію з’явитися до ранкового прийому фаворитки, він, глибоко вклонившись, повертається на своє місце, сідає, спираючись лівою рукою на шпагу, і нахиляє вперед красиву голову, збираючись як знавець прислухатися до співу. За ним з ложі в ложу, з вуст в уста передається все те саме нескромне питання і відповідь на нього: «Шевальє де Сенгаль». Більше про нього ніхто нічого не знає, не знають, звідки він з’явився, чим займається, куди прямує, тільки ім’я його дзвенить і дзвенить в темному цікавому залі й, танцюючи по всіх устах, – незримим мерехтливим полум’ям, – досягає сцени й слуху настільки ж зацікавлених співачок. Аж ось лунає сміх маленької венеціанської танцівниці. «Шевальє де Сенгаль? Ех, та він же шахрай! Це ж Казанова, син Бюранелли, маленький абат, який п’ять років тому спритною балаканиною виманив у моєї сестри невинність, придворний блазень старого Брігадіна, брехун, негідник і авантюрист». Але весела дівчина, мабуть, не дуже ображена його витівками, бо вона з-за лаштунків робить йому знак очима й кокетливо підносить кінчики пальців до губ. Він це помічає й згадує її; але – дрібниці! – вона не зіпсує йому цієї маленької гри зі знатними дурнями й вважатиме за краще провести з ним сьогоднішню ніч.

Від семирічної війни до французької революції – майже чверть століття над Європою задушливий штиль; великі династії Габсбургів, Бурбонів і Гогенцоллернів навоювалися до знемоги. Буржуа пускають кільця тютюнового диму, солдати пудрять свої коси й чистять зброю, яка стала непотрібною, змучені країни можуть нарешті трохи перепочити. Але князі нудьгують без війни. Вони вбивчо нудьгують, – всі німецькі, італійські та інші крихітні князьки хочуть веселитися у своїх ліліпутських резиденціях. Жахливо нудно цим бідним, мізерно великим, уявно великим курфюрстам і герцогам в їхніх сирих, холодних, заново відбудованих у стилі рококо замках, незважаючи на розважальні сади, фонтани й оранжереї, незважаючи на звіринці, картинні галереї, мисливські парки та скарбниці; криваво вичавлені в народу гроші й паризькі танцмейстери, що навчають манер, дають можливість наслідувати Тріанон і Версаль і грати в резиденції roi-soleil [20] Король-сонце ( франц . roi-soleil) – французький король Людо- вик XIV, який правив Францією з 1643 по 1715 роки. – Ред . . Від нудьги вони стають навіть меломанами й любителями літератури, переписуються з Вольтером і Дідро, колекціонують китайський фарфор, середньовічні монети, картини бароко, замовляють французькі комедії, італійських співаків і танцюристів, і тільки Веймарський повелитель благородним жестом запросив до свого двору кількох німців, – їх звали Шиллер, Гете і Гердер. А ось в іншому полювання на кабанів переплітається з водяними пантомімами та театральними дивертисментами, бо завжди, коли світ втомлюється, набуває особливої важливості світ гри – театр, мода й танці; отже, князі хизуються один перед одним багатством і дипломатичними актами, щоб один в одного відбити тих, хто вміє краще розважати, кращих танцюристів, музикантів, кастратів, філософів, алхіміків, тих, хто відгодовує каплунів й органістів. Вони хитрістю переманюють один від одного Генделя і Глюка, Метастазіо і Гассе, так само як чаклунів і кокоток, піротехніків і ловчих, лібретистів і балетмейстерів; адже кожен із цих крихітних князьків хоче мати при своєму дворику найновіше, найкраще, наймодніше – більше, власне кажучи, у піку сусідові, який царює за сім миль від його столиці, ніж для власної користі. І ось тепер вони, на щастя, мають церемоніймейстерів і церемонії, кам’яні театри й оперні зали, сцени й балети, і їм не вистачає лише одного, щоб убити нудьгу маленького містечка й надати блиск справжнього хорошого суспільства нещадно монотонним, вічно однаковим обличчям кільком десятків дворян: знатних візитерів, цікавих гостей, космополітів-чужинців, кількох родзинок в кисле тісто провінційної нудьги, легкого вітерця й великого світла в задушливе повітря резиденції, що налічує тридцять вулиць.

Ледве пішов про це розголос – і фьють! – вже злітаються авантюристи під сотнею личин і маскарадних нарядів; ніхто не знає, з якого кубла, яким вітром їх принесло. Ніч минула, – і вони тут як тут у дорожніх колясках і англійських каретах; не економлячи, знімають вони найбільш елегантні апартаменти в аристократичних готелях. Вони носять фантастичні форми якоїсь індостанської або монгольської армії й мають помпезні імена, які насправді є pierre de stass – підробленими коштовностями, як і пряжки на їхніх чоботях. Вони розмовляють всіма мовами, стверджують, що знайомі з усіма князями й великими людьми, запевняють, що служили у всіх арміях і вчилися в усіх університетах. Їхні кишені набиті проєктами, на вустах у них сміливі обіцянки, вони придумують лотереї й особливі податки, союзи держав і фабрики, вони пропонують жінок, ордена й кастратів, і хоча в кишені у них немає і десяти золотих, вони шепочуть кожному, що знають секрет tinctura auri [21] Приготування золота ( лат .). – Пер . . Кожному двору показують вони нові фокуси, тут таємниче маскуються масонами і розенкрейцерами, там представляються знавцями хімічної кухні і праць Теофраста [22] Теофраст (Феофраст) (наст. Ім’я Тіртей, 372—287 до н. Е.) Давньогрецький природодослідник і філософ, один з перших ботаніків давнину. Учень і друг Арістотеля. Створив класифікацію рослин, систематизував накопичені рослини по морфології, географії та медичному використанню. . У хтивого повелителя вони готові бути енергійними лихварями й фальшивомонетниками, звідниками й сватами з багатими зв’язками, у войовничого князя – шпигунами, у покровителя мистецтв і наук – філософами та віршомазами. Забобонних вони підкуповують складанням гороскопів, довірливих – проєктами, гравців – міченими картами, наївних – світською елегантністю – і все це під шурхотливими складками, під непроникним покровом незвичайності й таємниці – нерозгаданої й завдяки цьому подвійно цікавої. Як блудні вогні, виблискуючи й ваблячи, вони мерехтять, тремтять у ледачому, нездоровому, болотному повітрі дворів, з’являючись і зникаючи в примарному танці брехні.