Stefan Zweig - Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

Амеріго Веспуччі (1451–1512) – мореплавець флорентійського походження. Учасник іспанських і португальських експедицій до берегів Нового Світу (Америки). У 1507 р. Лотаринзький картограф Мартін Вальдземюллер запропонував назвати землі, відкриті мореплавцем, країною Амеріго. З того часу відкрита Колумбом у 1492 р., невідома в Західній Європі, територія стала називатися Америкою.

П’єр Жане (1859–1947) – французький лікар і філософ, фахівець із експериментальної психології. Використовував гіпнотичні методи лікування, створив вчення про психастенію. Автор книг з історії психологічної науки.

Монгольф’є – брати Жозеф (1740–1810) й Етьєн (1745–1799) – французькі винахідники, які побудували паперову кулю, наповнену гарячим димом (аеростат). Перший політ такої кулі без людей був здійснений у червні 1783 р. в м. Анноне, з людьми – у листопаді того ж року в Парижі.

Друїди – жерці у стародавніх кельтів Галлії, Британії та Ірландії, становили панівну верству кельтського суспільства, відігравали велику роль у політичному житті кельтів, здійснювали релігійні обряди жертвоприношення й виконували судові функції.

Суд Фема – таємний суд у середньовічній Німеччині.

Генріх фон Кляйст (Клейст) (1771–1811) – німецький письменник і драматург, у творах якого ірраціонально-романтичне перепліталося з реальним. Покінчив життя самогубством. Кляйсту присвячений один з есеїв трилогії С. Цвейга «Бій з демоном».

Ернст Теодор Амадей Гофман (1776–1822) – німецький письменник-романтик, композитор, художник. У своїй літературній творчості звертався до світу фантастики, таємничих явищ у людській психіці й природі. Автор чотиритомника «Серапіонові брати» (1819–1821), двотомника «Еліксир диявола», романтичної опери «Ундіна» та інших літературних і музичних творів.

Франц Брентано (1838–1917) – німецький філософ. У своєму вченні провів межу між фізичними й психічними феноменами, ввів поняття інтенціональності (спрямованості свідомості на щось). Ідея інтенціональності розглянута в його роботі «Психологія з емпіричної точки зору» (1874).

Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг (1775–1854) – німецький філософ, представник німецького класичного ідеалізму. Розглядав природу як форму несвідомого життя розуму, особливу увагу у своєму вченні приділяв проблемам становлення й розвитку свідомого «я», відносин між свідомими й несвідомими процесами, теоретичній та морально-практичній діяльності людини, інтелектуальній та естетичній інтуїції, філософським і релігійним світоглядам. Найбільш важливі з його робіт: «Система трансцендентального ідеалізму» (1800), «Філософія мистецтва» (1802–1803), «Філософія і релігія» (1804), «Філософські дослідження про сутність людської свободи» (1809).

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770–1831) – німецький філософ, представник німецької класичної філософії, який створив на об’єктивно-ідеалістичній основі систематичну теорію діалектики. Переосмислюючи всі сфери культури й людської цивілізації, висунув вчення, згідно з яким розвиток світу й людини відтворює різні стадії самопізнання «світового духу». Його перу належать такі роботи, як: «Феноменологія духу» (1807), «Наука логіки» (1812), «Філософія права» (1821) та ін.

Йоганн Готліб Фіхте (1762–1814) – німецький філософ. В основі його філософії лежать уявлення про діяльну природу людини, автономію волі як універсального початку буття, реальність як продукті діяльності «я», історію людства як процесі розвитку від несвідомого до свідомого розуму.

Едгар Аллан По (1809–1849) – американський письменник, поет і критик. Один із родоначальників детективної новели й теорії «мистецтва для мистецтва».

Готгільф Генріх Шуберт (1780–1860) – німецький філософ, психолог і лікар. Відрізнявся схильністю до містики й псевдонаукових фантазій. До його робіт, зокрема до книги «Символізм сновидінь» (1814), апелювали З. Фройд і С. Цвейг.

Гай Юлій Цезар (100—44 до н. е.) – римський диктатор. Підкорив більшість галльських племен і зміцнив могутність Риму. Установив диктатуру, був убитий змовниками-республіканцями.

Юстінус Кернер (1786–1862) – німецький письменник, за фахом лікар. Виявляв інтерес до загадкових явищ людської психіки й можливостей спілкування людей зі світом духів. Автор книг «Історія двох сомнамбул» (1824) і «Ясновидиця з Префорста» (1824), а також ліричних віршів.