Stefan Zweig - Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

Вольфганг Амадей Моцарт (1756–1791) – австрійський композитор, один із представників віденської класичної школи, музикант універсального обдарування. Переосмислив і збагатив усі сучасні йому музичні жанри.

Версаль – місто у Франції, розташоване недалеко від Парижа, у другій половині XVII ст. служив головною резиденцією Людовіка XIV. З невеликого селища перетворився на красивий архітектурний ансамбль, що включає в себе королівський палац, парк з десятками фонтанів, скульптур і різноманітними будівлями, внутрішня й зовнішня обробка яких відрізнялася особливою розкішшю.

Йосип Гайдн (1732–1809) – австрійський композитор, один із представників віденської класичної школи. Автор симфоній, квартетів, сонат, опер, концертів для різних інструментів. Написана ним у 1798 р. ораторія «Створення світу» виконувалася 1802 р. при відкритті Санкт-Петербурзького філармонічного товариства. Автор комічних і трагічних опер.

Кристоф Віллібальд Глюк (1714–1787) – композитор, народився в Німеччині, але як музикант сформувався в Чехії.

Ніколо Піччінні (1728–1800) – італійський композитор, представник неаполітанської оперної школи.

Вінцент Рігіні (1756–1812) – італійський композитор і співак, який жив і працював в Австрії.

Джерард Ван-Світен (1700–1772) – голландський вчений, один із засновників так званої старої віденської клінічної школи, лейб-лікар імператриці Марії-Терезії. Керував медичним факультетом Віденського університету й Віденською академією наук. Займався питаннями фармакології, хворобами легень і мозку, лікуванням сифілісу ртутними препаратами. Автор шеститомної праці «Коментарі до афоризмів Г. Бурхаве про розпізнавання та лікуванні хвороб» (1742–1776). Почесний член Петербурзької АН.

Сини Енака – згадуваний у Біблії народ велетнів.

Свенгалі – один із персонажів (гіпнотизер) роману «Трільді» англійського письменника й художника Джорджа Дю Морьє (1834–1896).

Спалащані – лікар, один із дійових осіб новели німецького письменника й композитора Ернста Теодора Амадея Гофмана (1776–1822) «Піщана людина».

Галеністи – послідовники Клавдія Галена (бл. 130 – бл. 200), давньоримського лікаря, натураліста, класика античної медицини. Систематизував основні ідеї античної медицини в галузі анатомії, фізіології, терапії. Дав перший анатомо-фізіологічний опис людини. Уперше в історії ввів у практику медичний експеримент на тваринах.

Францель Естерлін – одна з пацієнток Ф. Месмера, яка страждала на важку форму істерії, протягом двох років жила в його будинку й зіграла важливу роль у його долі.

Гіппократ (бл. 460 – бл. 370 до н. е.) – давньогрецький лікар, реформатор античної медицини. Вів життя мандрівного лікаря, побував у Єгипті, Малій Азії, Лівії, у скіфів, ознайомився з медициною цих країн і народів. Розробив вчення про темпераменти людей, про етіологію хвороб, про діагностику й симптоматику захворювань. Його система лікування ґрунтувалася на етичних принципах, які зберегли свою значущість і досі: не нашкодити; дотримуватися обережності й щадити сили хворого; зберігати лікарську таємницю тощо.

«Філософський камінь» – фантастична речовина, яка за уявленнями середньовічних алхіміків володіє чудодійними властивостями: перетворенням неблагородних металів на золото й срібло, лікуванням усіх хвороб, продовженням людського життя, поверненням молодості. У різні часи філософський камінь називали по-різному: «червоний камінь», «панацея», «великий еліксир», тощо.

Алессандро Каліостро (спр. ім’я Джузеппе Бальзамо; 1743–1795) – знаменитий міжнародний авантюрист, який видавав себе за медика й алхіміка, мага й заклинателя духів. Заснував таємну секту франкмасонства. Користувався великою популярністю в придворних колах Західної Європи й Росії. Викритий у брехні, не раз рятувався втечею з різних країн. Як масон й авантюрист був засуджений в Римі на довічне ув’язнення.

Геркулес – римське ім’я Геракла – героя грецької міфології, сина бога Зевса й дружини фіванського царя Алкмени. Наділений величезною фізичною силою, він зробив безліч подвигів. Найбільш відомий цикл оповідань про 12 подвигів Геракла на службі у царя Евріефея. Згідно з переказами, за порадою кентавра Несса дружина Геракла просочила отруйною кров’ю сорочку чоловіка, і той, не витримавши страждань, спалив себе на багатті. Культ Геракла був одним із найпопулярніших в античному світі.