Stefan Zweig - Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

Це несподіване розширення внутрішньої сфери в результаті незначного спостереження Пюісегюра відразу ж викликає безмірну наснагу сучасників. І нелегко відтворити того майже моторошного по швидкості своїй впливу, який справив на всіх освічених людей Європи «месмеризм», як перша стадія пізнання досі таємничих явищ. Щойно Монгольф’є [82] Монгольф’є – брати Жозеф (1740–1810) й Етьєн (1745–1799) – французькі винахідники, які побудували паперову кулю, наповнену гарячим димом (аеростат). Перший політ такої кулі без людей був здійснений у червні 1783 р. в м. Анноне, з людьми – у листопаді того ж року в Парижі. домігся панування над ефіром, і заново відкритий Лавуазьє хімічний ряд елементів; тепер здійснився перший прорив у царині надчуттєвого; не дивно, що все покоління просякнуте надмірно сміливою надією – ось-ось розкриється нарешті повністю початкова таємниця душі. Поети й філософи, ці вічні геометри у сфері духу, першими проникають на нові континенти, щойно відкриті, невідомі досі береги; неясні передчуття пророкують їм, як багато прихованих скарбів можна розшукати на цих глибинах. Уже не в гаях друїдів [83] Друїди – жерці у стародавніх кельтів Галлії, Британії та Ірландії, становили панівну верству кельтського суспільства, відігравали велику роль у політичному житті кельтів, здійснювали релігійні обряди жертвоприношення й виконували судові функції. , не в печерах феми [84] Суд Фема – таємний суд у середньовічній Німеччині. і кухнях відьом шукають романтики романтичного і надзвичайного, а в цих нових підмісячних ділянках між сном і дійсністю, між волею й вимушеною малодушністю. З усіх німецьких письменників найбільше заворожений цією «тіньовою стороною природи» найсильніший, найдалекоглядніший – Генріх фон Кляйст [85] Генріх фон Кляйст (Клейст) (1771–1811) – німецький письменник і драматург, у творах якого ірраціонально-романтичне перепліталося з реальним. Покінчив життя самогубством. Кляйсту присвячений один з есеїв трилогії С. Цвейга «Бій з демоном». . За своєю природою його завжди тягне до всякої безодні, він цілком віддається радості творчо опускатися в ці глибини й художньо відображати найзапаморочливіші стани на кордоні між сном і дійсністю. Одним помахом з властивою йому імпульсивністю проникає він одразу аж до глибинних таємниць психопатології. Ніколи не був сутінковий «стан зображений геніальніше, ніж в «Маркізі О.», ніколи явища сомнамбулізму не відтворено настільки досконало з клінічної точки зору і водночас диференційовано, як у «Кетхен фон Гейльброн» і в «Принці Гамбурзькому». У той час як Гете, тоді вже обережний, лише здалеку, зі стриманою цікавістю стежить за новими відкриттями, романтична юність бурхливо, впритул до них підступає. Ернст Теодор Амадей Гофман [86] Ернст Теодор Амадей Гофман (1776–1822) – німецький письменник-романтик, композитор, художник. У своїй літературній творчості звертався до світу фантастики, таємничих явищ у людській психіці й природі. Автор чотиритомника «Серапіонові брати» (1819–1821), двотомника «Еліксир диявола», романтичної опери «Ундіна» та інших літературних і музичних творів. , Тік і Брентано [87] Франц Брентано (1838–1917) – німецький філософ. У своєму вченні провів межу між фізичними й психічними феноменами, ввів поняття інтенціональності (спрямованості свідомості на щось). Ідея інтенціональності розглянута в його роботі «Психологія з емпіричної точки зору» (1874). , у філософії Шеллінг [88] Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг (1775–1854) – німецький філософ, представник німецького класичного ідеалізму. Розглядав природу як форму несвідомого життя розуму, особливу увагу у своєму вченні приділяв проблемам становлення й розвитку свідомого «я», відносин між свідомими й несвідомими процесами, теоретичній та морально-практичній діяльності людини, інтелектуальній та естетичній інтуїції, філософським і релігійним світоглядам. Найбільш важливі з його робіт: «Система трансцендентального ідеалізму» (1800), «Філософія мистецтва» (1802–1803), «Філософія і релігія» (1804), «Філософські дослідження про сутність людської свободи» (1809). , Гегель [89] Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770–1831) – німецький філософ, представник німецької класичної філософії, який створив на об’єктивно-ідеалістичній основі систематичну теорію діалектики. Переосмислюючи всі сфери культури й людської цивілізації, висунув вчення, згідно з яким розвиток світу й людини відтворює різні стадії самопізнання «світового духу». Його перу належать такі роботи, як: «Феноменологія духу» (1807), «Наука логіки» (1812), «Філософія права» (1821) та ін. , Фіхте [90] Йоганн Готліб Фіхте (1762–1814) – німецький філософ. В основі його філософії лежать уявлення про діяльну природу людини, автономію волі як універсального початку буття, реальність як продукті діяльності «я», історію людства як процесі розвитку від несвідомого до свідомого розуму. з усією пристрастю приєднуються до цього вчення, що обіцяє переворот, Шопенгауер вбачає в месмеризмі вирішальний аргумент на користь доказуваного ним примата волі над чистим розумом. У Франції Бальзак в «Луї Ламбері», найкращій зі своїх книг, дає просто-таки біологію світотворчої сили волі й скаржиться, що не всі ще перейнялися величчю месмерівського відкриття – «настільки значного і так мало ще оціненого». По іншу сторону океану Едгар Аллан По [91] Едгар Аллан По (1809–1849) – американський письменник, поет і критик. Один із родоначальників детективної новели й теорії «мистецтва для мистецтва». створює в кристалічній ясності класичну новелу гіпнозу. Ми бачимо: всюди, де наука робить пролом у похмурій стіні вселенської таємниці, негайно ж спрямовується, як яскраве світло, фантазія поетів й оживляє нововідкриті сфери образами і явищами; завжди – і Фройд є тому приклад у наші дні – з оновленням психології виникає й нова психологічна література. І якби кожне слово, кожна теорія, кожна думка Месмера стократ була невірною (що вельми сумнівно), то все ж він більш творчо, ніж усі вчені й дослідники його епохи, вказав шлях нової та давно необхідної науки тим, що привернув увагу найближчого покоління до таємниці психіки.