Stefan Zweig - Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

І так триває рівно сто років, поки нарешті французький лікар Шарко [76] Жан-Мартен Шарко (1825–1893) – французький лікар, один із основоположників невропатології й психотерапії. Зробив внесок у дослідження явищ гіпнозу, таких захворювань нервової системи, як істерія й неврози. в 1882 році наполіг на тому, щоб пресвітла Академія удостоїла офіційно познайомитися з гіпнозом; так довго – цілих сто років – відмовляв помилковий вирок Академії Францу Антону Месмеру у визнанні, яке могло б уже в 1784 році збагатити науку.

Ще раз – укотре? – метод психічного лікування знищено академічною юстицією. Тільки-но Медичне товариство опублікувало свій негативний відгук, як у таборі противників Месмера запанувала радість, немов навіки покінчено з усілякими видами лікування через психіку. У кожному магазині продаються забавні гравюри на міді, які зображують «Перемогу науки» в наочному навіть для неписьменних вигляді: осяяна сліпучим ореолом комісія вчених розгортає сувій з нищівним вироком, і перед лицем цього «семикратно палаючого світла» біжать верхи на мітлах Месмер і його учні, прикрашені кожен головою й хвостом віслюка. На іншій гравюрі зображена наука, що метає блискавки в шарлатанів, які, спотикаючись об розбитий цебер здоров’я, провалюються в пекло; третя, з підписом «Наші таланти приносять плоди» зображує Месмера, який магнетизує довговухого віслюка. З’являються десятками брошури, які з глумом висміюють ученого, на вулицях співають нову пісеньку:

І протягом кількох днів, дійсно, здається що тяжкий удар академічної палиці, як колись у Відні, остаточно зламав тепер у Парижі хребет Месмеру. Але справа відбувається в 1784 році; гроза революції, щоправда, ще не вибухнула, але дух неспокою й заколоту відчувається вже в атмосфері, віщуючи небезпеку. Вирок, затребуваний королем-християнином, урочисто опублікований королівською академією: ніхто при королі-сонці не наважився б піти наперекір настільки нищівній опалі. Але при слабкому Людовіку XVI королівська печатка не гарантує захисту від глуму й дискусій; революційний дух давно вже проник у суспільство й охоче вступає в пристрасне протиріччя з думкою короля. І цілий рій обурених брошур розлітається по Парижу й Франції, щоб реабілітувати Месмера. Адвокати, лікарі, підприємці, особи з вищого дворянства публікують під своїми іменами вдячні відгуки про свої зцілення, і серед аматорської, порожньої друкованої балаканини можна розшукати в цих памфлетах чимало відвертого й сміливого. Так, Ж. Б. Бонфуа, представник хірургічної колегії в Ліоні, запитує енергійно, чи можуть члени Академії запропонувати кращий спосіб лікування: «Як діють лікарі при нервових хворобах, дотепер ще абсолютно не зрозумілих? Виписують холодні й гарячі ванни, які викликають хвилювання, освіжають, засоби, що збуджують або діють заспокійливо, і жоден з цих паліативних прийомів не дав досі настільки вражаючих результатів, як психотерапевтичний метод Месмера». У «Сумнівах одного провінціала» якийсь анонім звинувачує Академію в тому, що вона через уперту зарозумілість навіть близько не підійшла до самої проблеми. «Недостатньо, панове, якщо думка ваша піднімається вище забобонів епохи. Потрібно вміти забувати про інтереси своєї спільноти заради загального благополуччя». Один адвокат пише пророчо: «Пан Месмер на основі своїх відкриттів побудував цілу систему. Ця система може бути такою ж поганою, як і всі попередні, бо завжди небезпечно спиратися на первинні висновки. Але якщо, незалежно від цієї системи, він чітко виклав деякі неясні ідеї, якщо хоч одна істина зобов’язана йому своїм існуванням, то він має незаперечне право на людську повагу. У цьому сенсі він буде визнаний більш пізньою епохою, і ніякі комісії й уряди всього світу не в змозі відібрати у нього його заслугу».

Але академії і вчені спільноти не беруть участі в дискусії, вони вирішують. Щойно вони винесли рішення, їм навіть приємно з пихою ігнорувати будь-які заперечення. Але в цьому особливому випадку Академії доводиться пережити щось неприємне й несподіване – з її власних рядів виступає обвинувач, член комісії, і не з останніх, а саме знаменитий ботанік Жуссьє. Згідно з указом короля він був присутній на дослідах, поставився до них з більшою сумлінністю і меншою упередженістю, ніж більшість інших, і тому під час остаточного вирішення питання відмовився дати свій підпис під великою хартією опали. Від гострого погляду ботаніка, який звик із побожним терпінням спостерігати дрібні й непомітні ниточки й сліди насіння, не зник з поля зору слабкий пункт розслідування, а саме та обставина, що комісія боролася з вітряними млинами теорії і тому била повз ціль, замість того, щоб, виходячи з безперечної наявності результатів месмерівського лікування, дошукуватися можливих його причин. Не цікавлячись фантасмагоріями Месмера, його магнетизованими деревами, дзеркалами, водою і тваринами, Жуссьє просто встановлює той новий, істотний і вражаючий факт, що під час використання цього нового методу на хворого діє якась сила. І хоча він настільки ж мало, як й інші, здатний встановити сприйняття цього флюїду, доступність його для споглядання, він логічно правильно допускає можливість такого агента, «який може переноситися від однієї людини до іншої і часто робить із цієї останньої видимий вплив». Якого походження цей флюїд – психічного, магнетичного чи електричного, про це чесний емпірик не наважується допитуватися самостійно. Можливо, за його словами, що це сама життєва сила, «force vitale», але у всякому разі якась сила тут є, безсумнівно, і обов’язком неупереджених учених було дослідити цю силу і її дію, а не заперечувати упереджено вперше виявлений феномен за допомогою таких розпливчастих і невизначених понять, як уява. Таке несподіване заступництво з боку цілком неупередженого вченого означає для Месмера величезну моральну підтримку. Тепер він сам переходить у наступ і звертається до парламенту зі скаргою, вказуючи, що комісія при ознайомленні із справою звернулася тільки до Делона, замість того, щоб опитати його, справжнього винахідника методу, і вимагає нового, неупередженого обстеження. Але Академія задоволена тим, що позбулася неприємного казусу, тому не відповідає жодним словом. З тієї миті, як вона здала в друк свій вирок, вона вважає безповоротно ліквідованим поштовх, який дав науці Месмер.