Stefan Zweig - Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

Але немає нічого найнебезпечнішого для нової науки, коли вона стає модою й предметом світської балаканини. Проти своєї волі Месмер потрапляє у двозначне становище: як чесний лікар він хотів дати новий цілющий засіб для науки, а дає, виявляється, відповідну тему для моди і для усюди встигаючих її представників, що нудяться неробством. Заводять суперечки – за Месмера й проти нього – з такою ж відсутністю внутрішнього інтересу, як за Піччінні або Глюка, Руссо [68] Жан-Жак Руссо (1712–1778) – французький філософ-просвітитель, письменник. Засуджував офіційну церкву й релігійну нетерпимість, відстоював ідеї справедливості, свободи й рівності. або Вольтера. Окрім того, XVIII століття поспішає повернути будь-яке нововведення в бік еротики: придворні кавалери чекають від магнетизму як основного його ефекту відновлення своєї чоловічої сили, а про жінок пліткують, що вони шукають у salle des crises природних форм охолодження нервів. Кожен дрібний писака вступає тепер у дискусію, випускаючи дурну брошуру, яка із захопленням або зневагою, анекдотами й памфлетами додає літературного перцю в медичну суперечку, і зрештою месмероманія переноситься навіть у театр. 16 листопада 1784 року італійська королівська трупа розігрує фарс під назвою «Сучасні цілителі», у якому Раді, поет третього сорту, висміює магнетизм. Але він прогадав, бо фанатики месмеріанства не допускають навіть у театрі жартів на адресу свого кумира. І ось представники гучних прізвищ, занадто горді, зрозуміло, для того, щоб самим обтяжувати свої уста, посилають у театр лакеїв, щоб ті освистали п’єсу. Під час вистави якийсь королівський державний радник кидає з ложі в ряди слухачів друковану брошуру на захист магнетизму, і коли наступного дня недалекоглядний автор п’єси Раді направляється в салон герцогині Вільруа, вона через своїх слуг вказує йому на двері: вона не приймає суб’єктів, які насмілюються «знущатися над новим Сократом на зразок Арістофана» [69] Давньогрецький комедіограф Арістофан (бл. 445 – бл. 385 до н. е.), сатира якого часто мала форму утопії комічного характеру, у комедії «Хмари» висміяв знаменитого філософа Сократа. Сократ (470–469—399 до н. е.) – давньогрецький філософ жив в Афінах. Свої погляди викладав усно в ході вільних бесід зі своїми учнями. Про їхній зміст і форму викладу можна судити з опублікованих діалогів Платона. . З кожним днем божевілля зростає, і чим більше непосвячені починають розважатися новою салонною грою, тим фантастичнішими й безглуздішими стають крайнощі захоплення: у присутності принца Прусського і при наявності всіх членів магістрату в повному службовому одязі піддають в Шарантоні магнетизаціі старого коня. У замках і парках виникають магнетичні галявини й гроти, у містах – таємні гуртки й ложі, справа доходить до відкритих сутичок врукопашну між прихильниками й противниками системи й навіть до дуелей; коротше кажучи, викликана Месмером сила виходить за межі власної сфери, медицини, і заповнює всю Францію небезпечним і заразливим флюїдом снобізму й істерії – месмероманією.

Споглядаючи цю люту епідемію, не доводиться вже розглядати Месмера як щось із наукової точки зору неіснуюче. Можливість чи неможливість життєвого магнетизму перетворилася з предмета міських розмов на справу державну, і запекла суперечка повинна нарешті отримати дозвіл з висоти академічної кафедри. Інтелектуальні кола Парижа й дворянство майже повністю за Месмера, королева Марія Антуанетта під впливом принцеси Ламбаль цілком на його боці, усі її придворні дами люблять «божественного німця». Лише одна людина в усьому Бурбонському палаці дивиться на всю цю магію з постійною недовірою – це король. Неврастенія йому незнайома, тому він має чудове травлення, заплив жиром і нагадує ненажеру в стилі Рабле [70] Франсуа Рабле (1483 або близько 1494–1553) – французький письменник-гуманіст. Скептично ставився до церковних догм. Написав фантастичний роман «Гаргантюа і Пантагрюель», у якому, відкидаючи святенництво й забобони, через гротескні образи своїх героїв дав сатиричне зображення життя сучасного йому суспільства. . Людовік XVI не в змозі проявити особливої цікавості до питань лікування душі; і коли перед від’їздом до Америки до нього приходить Лафайєт, благодушний монарх весело сміється над ним: «Що скаже Вашингтон з приводу того, що він пішов в аптекарські учні до пана Месмера». Адже він проти будь-яких турбот і хвилювань, добрий, товстий король Людовік XVI; на рівні інтуїції він ненавидить революції і нововведення також і в духовній сфері. Він людина ділова та серйозна, любить порядок, тому висловлює побажання, щоб нарешті внесли ясність у цю нескінченну суперечку з приводу магнетизму, і в березні 1784 року він підписує указ на ім’я Товариства лікарів й Академії, щоб вони негайно піддали офіційному розгляду магнетизм як у його корисних, так і в шкідливих проявах.