Stefan Zweig - Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

Не так легко, проте, відступається людина, яка, просякнута пристрасною упевненістю в тому, що дає світові щось дуже важливе й нове, домагається для своєї наукової думки наукової санкції. Він одразу ж звертається до щойно заснованої Медичної спільноти. Там він як лікар може вимагати свої безперечні й непорушні права. Ще раз робить він пропозицію – показати в Кретейлі своїх пацієнтів, які одужали, й з готовністю дати відповіді на будь-які запитання. Але й Медична спільнота не виявляє особливої схильності стати в опозицію до близької для неї віденської організації. Вона ухиляється від сором’язливої пропозиції під тим малопереконливим приводом, що може судити про лікування лише у випадках, коли воно поінформоване про попередній стан пацієнтів, а цього в даному випадку немає. П’ять разів намагався Месмер домогтися у всіх факультетів світу визнання або принаймні уважного розгляду своєї системи; не можна було діяти пряміше, чесніше, у більшій згоді з наукою. Лише тепер, коли вчена кліка своїм мовчанням виносить йому вирок, не ознайомившись з документами і фактами, лише тепер звертається він до вищої вирішальної інстанції – до громадської думки, до всіх освічених і прогресивних людей; у 1779 році він друкує французькою мовою свій «Трактат про відкриття тваринного магнетизму». Красномовно й воістину щиро просить він допомоги в проведенні своїх дослідів, участі та благовоління, жодним натяком не обіцяючи чудесного або неможливого: «Тваринний магнетизм – це зовсім не те, що лікарі розуміють під словом таємничий засіб. Це наука, що має своє обґрунтування, свої висновки й положення. Усе в цілому й донині невідомо, це я визнаю. Але саме тому було б несправедливо давати мені в судді осіб, які не розуміються на тому, про що вони збираються судити. Мені потрібні не судді, а учні. Тому мій намір полягає цілком у тому, щоб офіційно отримати від будь-якого уряду будинок, де б я міг помістити хворих для лікування і де міг би з легкістю і без особливих манівців довести в повному обсязі дію тваринного магнетизму. Потім я хотів би взяти на себе підготовку великої кількості лікарів і надати тому ж уряду можливість вирішити, якою мірою бажає він поширити моє відкриття – для загального користування чи в обмежених колах, швидко чи не поспішаючи. Якби мої пропозиції були відкинуті у Франції, я покинув би її неохоче, але це, звичайно, неминуче. Якщо вони будуть відкинуті всюди, то я все ж сподіваюся знайти для себе спокійний куточок. Під захистом своєї совісті, вільний від докорів сумління, я зберу біля себе частку людства, того людства, якому я хотів бути корисним набагато більше, і тоді прийде пора ні в кого, крім самого себе, не шукати ради, що робити. Якби я діяв інакше, то до тваринного магнетизму поставилися б, як до моди. Кожен би намагався блиснути ним і знайти в ньому більше або менше за те, що він дійсно в собі містить. Ним стали б зловживати, і користь його перетворилася б у проблему, вирішення якої було б, можливо, лише через кілька століть».

Чи можуть бути ці слова мовою шарлатана, вигадками й базіканням людини нечесної? Звичайно, у гучному зверненні колишнього скромного прохача звучить уже нотка окриленості: Месмер вперше говорить мовою успіху. Бо саме в ці останні місяці його метод лікування нервових хвороб навіюванням знайшов серйозних прихильників і впливових союзників, і перш за все відкрито став на його бік Шарль Делон, лейб-медик графа д’Артуа [61] Граф д’Артуа (1757–1836) – брат французького короля Людовіка XVI, після реставрації монархії правив під ім’ям Карла X (1824–1830). , що випустив брошуру. Це відкриває Месмеру шлях до двору; у цей час одна з придворних дам Марії Антуанетти, яку Месмер зцілив від паралічу, виступає перед своєю володаркою на користь того, хто допоміг їй. Вище дворянство: мадам Ламбаль [62] Мадам Ламбаль, Марія-Тереза-Луїза (1749–1792) – придворна дама й подруга королеви Марії Антуанетти, яка була страчена під час Французької революції. , принц Конде [63] Принц Конде, Луї Анрі Жозеф (1756–1830) – один із принців крові, відігравав помітну роль при дворі французького короля Людовіка XVI. , герцог Бурбон [64] Герцог Бурбон (Луї Жозеф) (1736–1818) – батько принца Конде Луї Анрі, генерал в армії Людовіка XV, згодом воював проти революційних військ. , барон Монтеск’є [65] Барон Монтеск’є (пом. 1822 р.) – онук відомого французького філософа Шарля Луї Монтеск’є (1689–1755), учасник війни за незалежність у Північній Америці (1775–1783). й особливо герой дня, молодий маркіз Лафайєт [66] Маркіз Лафайєт Марі-Жозеф Поль (1757–1834) – французький політичний діяч, брав участь у Північній Америці у війні американських колоній за свою незалежність, отримав звання генерала американської армії. У 1780 р. повернувся до Франції, його зустріли, як героя. Після взяття народом Бастилії в 1789 р. був призначений начальником національної гвардії. Після повалення монархії (1792) втік до Голландії, потрапив до рук австрійців і був ув’язнений. За часів Наполеона I повернувся до Франції. висловлюються з натхненням на користь його вчення. І ось, незважаючи на вороже ставлення академії, незважаючи на невдачу у Відні, уряд за наказом королеви входить у безпосередні переговори з Месмером, щоб закріпити за Францією родоначальника таких плідних ідей; міністр Морпа за наказом згори пропонує йому довічне утримання в двадцять тисяч ліврів і, крім того, десять тисяч ліврів на квартирні витрати, правда, з виплатою лише в тому випадку, коли три підготовлених ним для держави учні визнають користь магнітотерапії.