Stefan Zweig - Бій з демоном - Гельдерлін, Кляйст, Ніцше

Одночасно у всіх країнах піднімається він із поглядом, зверненим до зірок, і прямує через поріг нового століття немов у власне царство. Вісімнадцяте сторіччя, здавалося їм, належало мудрецям і старцям, Вольтеру і Руссо, Лейбніцу [9] Лейбніц Готфрід Вільгельм (1646—1716) – німецький філософ-ідеаліст, математик, фізик, мовознавець. Засновник і президент (з 1700) Берлінського наукового товариства. У дусі раціоналізму розвинув вчення про природжені здатності розуму до пізнання вищих категорій буття і загальних і необхідних істин логіки і математики. Один з творців диференційного обчислення. і Канту, Гайдну і Віланду [10] Віланд Крістофер-Мартін (1733—1813) – німецький письменник, автор романтичного епосу «Оберон», виховного роману «Агатон». , повільним і терплячим, великим і вченим: тепер черга за юністю і сміливістю, нетерпінням і пристрастю. Потужно здіймається бурхлива хвиля: з часів Ренесансу Європа не бачила чистішого духовного підйому, прекраснішого покоління.

Нове століття не любить свою сміливу молодість, воно боїться її повноти, сповненої недовірливого трепету перед екстатичною силою її надлишку. І залізною косою воно немилосердно косить свій весняний посів. Сотні тисяч сміливців забирають наполеонівські війни, аж п’ятнадцять років смертоносний млин перемелює найблагородніших, найсміливіших, найбільш життєрадісних представників усіх народів, і земля Франції, Німеччини, Італії, аж до снігових полів Росії і пустель Єгипту, скроплена і напоєна їхньою трепетною кров’ю. І наче не тільки це юнацтво, цей цвіт найактивнішого населення воно б хотіло вбити, але і сам дух юності: самовбивча лють накриває не лише солдатів, учасників війни, – а й мрійників і співаків, які юними переступили поріг століття, ефебів духу [11] Ефеби – в Стародавніх Афінах юнаки від 18 до 20 років, які проходили обов’язкове військове навчання і отримували загальну освіту під керівництвом спеціально виділених державою наставників. , блаженних співців; на найсвітліших представників юного покоління піднімає воно нищівний меч. Ніколи за такий короткий час не приносилася в жертву настільки велична гекатомба поетів і художників, як на зорі нового століття, яке Шиллер, ще не передчуваючи близькості своєї фатальної години, вітав гучним гімном. Ніколи не знімала доля більш суворих жнив чистих і рано відкритих образів. Ніколи вівтар богів не був такий рясно зрошений божественною кров’ю.

Різноманітна їхня смерть, але для всіх передчасна, всім судилася в час найвищого внутрішнього піднесення. Перший, Андре Шеньє [12] Шеньє Андре Марі (1762—1794) – французький поет і публіцист. В елегіях відтворив світлий світ Еллади. , юний Аполлон, в якому для Франції воскрес еллінізм, в останній кареті терору здійснив свій останній шлях: ще один день, один-єдиний день, ніч з восьмого на дев’яте термідора [13] Термідор —11-й місяць (19/20 липня – 17/18 серпня) французького республіканського календаря (1793—1805). В історичній науці – термін, що позначає контрреволюційний переворот 27—28 липня (9 термідора) 1794 р., який скинув якобінську диктатуру і поклав початок контрреволюційному терору. , – і він був би врятований від кривавої плахи і повернутий своїм антично чистим звукам. Але фатум його не пощадив, і його, і інших: жорстокою волею, як Гідра, він знищив ціле покоління.

Після довгих століть Англії знову дано було ліричного генія, мрійливого, елегантного юнака, Джона Кітса [14] Кітс Джон (1795—1821) – англійський поет-романтик. Його ліричні вірші відрізняються глибиною почуттів і досконалістю форми. , блаженного вісника всеєдності, – у двадцять шість років рок вириває останній подих з його дзвінких грудей. Над його труною схиляється його брат по духу, Шеллі [15] Шеллі Персі Біші (1792—1822) – англійський поет-романтик. Загинув при корабельній трощі в Тірренському морі (у західних берегів Італії), і його труп через кілька днів знайшли на березі. , полум’яний мрійник, природою обраний доносити її прекрасні таємниці; вражений, він співає брату по духу похоронну пісню, найпрекраснішу з усіх, коли-небудь присвячених поетом поетові, елегію «Адонаїс»; але минає рік, – і безглузда буря викидає його труп до Тірренських берегів. Лорд Байрон, його друг, найулюбленіший спадкоємець Ґете, поспішає до місця його загибелі і, як Ахілл Патроклу, запалює вогнище біля південного моря [16] Ахілл – в грецькій міфології син Пелея, царя мирмидонян у Фтії (Фессалії), і морської богині Фетіди. Під час Троянської війни здійснив багато славних подвигів. Патрокл – в грецькій міфології син одного з аргонавтів, Менетія, соратник Ахілла в Троянській війні. Коли Ахілл відсторонився від участі в боях і становище греків стало критичним, Патрокл переконав Ахілла дозволити йому битися. Одягнений в обладунки свого друга, на його колісниці, яка була запряжена безсмертними кіньми, Патрокл звернув троянців на втеч й убив понад 20 троянських воїнів. Захоплений боєм, Патрокл забув заповіт Ахілла, який наказав йому повернутися, коли супротивник буде відтиснутий від ахейского табору. Патрокл переслідував троянців до самих стін Трої і там загинув від руки Гектора, якому допоміг Аполлон. У сутичці над убитим Патроклом Гектору вдалося стягти з нього обладунки, тіло ж Патрокла ахейці відбили і забрали до табору. Тут Ахілл влаштував Патроклу урочистий похорон: над багаттям в жертву герою було принесено 12 полонених троянських юнаків. : у полум’ї підноситься прах Шеллі до неба Італії, а він, лорд Байрон, через два роки, у Месолонгіоні, згорає в лихоманці. Одне десятиліття – і благородний ліричний цвіт, пророслий в Англії, у Франції, знищений.