Stefan Zweig - Бій з демоном - Гельдерлін, Кляйст, Ніцше

Ще сотнею порівнянь можна було б пояснити цей творчий контраст між господарем і рабами демона: я наведу ще лише геометричне, як найяскравіше. Життєву формулу Ґете визначає коло: замкнута крива, повна заокругленість, повне охоплення буття, постійне повернення до себе, завжди однакова відстань від стійкого центру до нескінченності, всебічний розвиток зсередини. Тому в його житті немає кульмінаційної точки, немає вершини творчості – завжди і скрізь рівномірно в часі і в просторі зростає його дух, наближаючись до нескінченності. Формулу демонізму виражає не коло, а парабола; швидкий, поривчастий зліт у височінь, у нескінченність, крутий підйом і різкий спуск. Їхня найвища точка (в поезії і в житті) передує неминучому падінню: понад те – вона ніби таємниче зливається з ним. Тому загибель демонічних натур, загибель Гельдерліна, Кляйста, Ніцше є інтегральною частиною їхньої долі. Лише вона завершує їхній душевний портрет як падіння параболи геометричну фігуру. Смерть Ґете, навпаки, тільки непомітна частинка в закінченому колі, вона не додає до його життя нічого істотного. Справді, він вмирає не їхньою містичною, героїчно-легендарною смертю, а звичайною смертю патріарха (якій легенда марно намагається надати щось пророче, символічне одкровення «Більше світла!»). Таке життя має один певний кінець: воно завершене в собі; життя ж демонічних поетів завершується загибеллю: у них палаюча доля. Смерть винагороджує їх за злидні життя і передає містичну силу: хто проживає життя як трагедію, той вмирає смертю героя.

Палка самопожертва аж до розчинення в стихії, жагуче самозбереження в ім’я самотворення – обидві форми боротьби з демоном вимагають героїчного серця, обидві обіцяють великі перемоги. Життєва повнота Ґете і творча загибель демонічних поетів – і те й інше – вирішує, хоча і в різних образах, одну і ту ж задачу, єдине завдання особистості: ставити невимірні вимоги буттю. Якщо я протиставив тут ці два типи, то лише для того, щоб символічно змалювати двоякий вигляд духовної краси, – аж ніяк не для того, щоб підказувати порівняльну оцінку, і найменше для того, щоб підтримувати похідне – і до того ж найбільш банальне – клінічне пояснення: Ґете втілює здоров’я, а вони – хворобу, Ґете – норма, а вони – патологія.

Слово «патологічний» має сенс лише поза межами творчості, у нижчому світі, бо хвороба, що створює безсмертне, вже не хвороба, а вища форма здоров’я. І якщо демонізм стоїть на рубежі життя і навіть схиляється в бік недосяжного і недосягнутого, він все ж залишається іманентним субстратом людського і не виходить за межі природного. Бо і сама природа, тисячоліттями незмінно виділяє насінню певний час для визрівання, і плоду в утробі матері відміряє точний строк, – вона, прообраз всіх законів, знає такі демонічні миті, і вона знає виверження і вибухи: у грозах, у циклонах, у катаклізмах – вона дає свободу руйнівним силам, що тягнуть її до самознищення. І вона ж перериває – щоправда, нечасто, так само нечасто, як з’являються в середовищі людства демонічні люди! – свою розмірену ходу, – але тільки в ці миті її надмірності ми пізнаємо повноту її міри. Лише те, що у виняткових випадках розширює наш кругозір, лише в жаху перед новою силою зростають наші почуття. Тому виняткове служить мірилом усього великого. І завжди – навіть в найбільш грізних, найнебезпечніших видах – творче начало залишається цінністю вищою від всіх інших цінностей, сенсом вищим всіх помислів.

Зальцбург, 1925

Нове дев’ятнадцяте століття не любить свою ранню юність. Народилось вогняне покоління: полум’яно і сміливо піднімається воно з розпушеного ґрунту Європи, одночасно з різних сторін, назустріч зорі нової свободи. Фанфари революції пробудили цих юнаків, блаженна весна духу, нова віра полум’янить їхні душі. Неможливе раптом стало близьким, вся міць і пишність світу стали здобиччю кожного сміливця, відтоді як двадцатитрирічний Каміль Демулен [7] Демулен Каміль (1760—1794) – французький журналіст і політичний діяч. Активно боровся за повалення королівської влади. Однодумець Ж. Дантона, разом із яким намагався перешкодити поглибленню революції. Страчений за вироком революційного трибуналу. одним відважним жестом зруйнував Бастилію, відтоді як по-юнацьки стрункий адвокат з Арраса – Робесп’єр [8] Робесп’єр Максиміліан (1758—1794) – діяч Великої французької революції, один із керівників якобінців. В 1793 р. фактично очолив революційний уряд, зіграв величезну роль у розгромі внутрішньої і зовнішньої контрреволюції. У той же час наносив удари і по лівим громадським силам. Страчений термідоріанцями. – ураганом декретів змусив тремтіти імператорів і королів, відтоді як скромний корсиканський капітан – Бонапарт – мечем розмежував Європу на власний розсуд і руками авантюриста захопив найкоштовнішу корону світу. Їхній час настав, час юних: подібний першій ніжній мураві після першого весняного дощу, раптово сходить цей героїчний посів світлого, натхненного юнацтва.