Stefan Zweig - Бій з демоном - Гельдерлін, Кляйст, Ніцше

В одну з цих родин сімейства Гонтар поет після катастрофи був запрошений домашнім учителем до восьмирічного хлопчика: тут, як і у Вальтерсгаузені, спочатку всі здаються його мрійливому, легко займистому погляду «дуже хорошими і відносно рідкісними людьми»; він відчуває себе прекрасно, хоча значна частка його колишнього запалу вже зруйнована. «Я і так схожий на засохлу квітку, – елегійно пише він Нейферу, – яка якось разом із вазоном впала на вулицю; вщент розбився вазон, гілки зламані, коріння поранені, і тепер, з трудом посаджена у свіжу землю, ретельним доглядом вона ледь врятована від повного занепаду». І сам він знає про свою «крихкість», – найглибше ядро його особистості може дихати тільки в ідеальній, у поетичній атмосфері, в уявній Елладі. Ніяка певна дійсність, жоден певний будинок, ні Вальтерсгаузен, ні Франкфурт, ні Гауптвіль не були до нього особливо суворі, але це була дійсність, а всяка дійсність була для нього трагічна. «The world is too brutal for me» [61] Світ надто грубий для мене ( англ .). , – каже якось його брат Кітс. Ці ніжні душі могли витримувати лише поетичне існування.

І ось його поетичне почуття непереборно прагне в цьому колі до одного-єдиного образу, який він, незважаючи на близькість, відчував у своїх ідеальних мріях як вісницю «іншого світу»: це була мати його вихованця, Сусанна Гонтар, його Діотіма. Справді, у цьому німецькому образі, збереженому для нас у мармуровому бюсті, сяє грецька чистота ліній, і такою бачить її Гельдерлін з першої миті. «Гречанка, чи не так?» – захоплено шепоче він Нейферу, який відвідав його в її будинку: вона вийшла, марить він, з його власного неземного світу і, як і він, перебуває, чужа, серед черствих людей у гіркій тузі за батьківщиною:

Вісницею, сестрою, яка заблукала душею з іншого, з його світу – такою видається Гельдерліну, святому мрійнику, дружина його господаря; але до глибокого почуття спорідненості не домішується помисел про чуттєве володіння. (Будь-яке почуття у Гельдерліна нестримно несеться до вищого, у духовну сферу.) Вперше в житті він зустрічається з утіленням ідеалу, колись очікуваного або баченого в інших світах. І в дивній аналогії віршів Ґете до Шарлотти фон Штейн —

він вітає Діотіму як бажану сестру, віщуючи в магічному передчутті:

Тут його захоплений безмір вперше зустрічає в роздробленому, порочному світі гармонійне створіння, «все і одне»: «миловидність і велич, і спокій, і життя, і дух, і душа, і тіло складають милостиву єдність у цю душу», і вперше в одному з листів Гельдерліна, як звук органа, з безмежною душевною силою гримить слово «щастя»: «Я все ще так само щасливий, як у першу мить. Це вічна, радісна, святая дружба з особою, яка воїстину заблукала в цьому позбавленому духу і порядку столітті. Тепер моє естетичне почуття огороджене від помилок. Воно постійно направляється цією голівкою мадонни. Мій розум вчиться у неї, моя надірвана душа пом’якшується, прояснюється в її умиротвореному спокої».

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Піфічно. Піфія – в Стародавній Греції жриця-віщунка в храмі Аполлона в Дельфах; пророкувала, дихаючи п’янкими парами, які піднімалися з ущелини скелі (звідси вираз «піфічні пари»).

Зауваження, огляд ( фр .).

Почесний титул, який німецька влада надавала сановникам. ( Прим. перекл .).

Цельтер Карл Фрідріх (1758—1832) – німецький музикант, педагог, композитор. Поклав на музику багато віршів Ґете.