Пилип Наум’як - Україна, 1933 рік. Голодомор. Шлях української сім’ї. Свідчення очевидців

Цей спланований голод, що вилився у класовий геноцид, має розглядатися в ширшому контексті надзвичайно агресивних відносин, встановлених більшовицькою владою з Україною з перших днів свого правління. Після захоплення Леніним та його поплічниками влади 7 листопада 1917 року в Санкт-Петербурзі більшовицький вождь уже 18 грудня виступив у газеті «Правда» з «Маніфестом до українського народу», написаним такою типовою для комуністів казенною мовою, як її влучно характеризував Джордж Орвелл.

Ленін писав: «Рада народних комісарів іще раз підтверджує право на самовизначення за всіма народами, які пригноблювалися царатом і великоруською буржуазією, аж до права цих народів відокремитися від Росії». Але одразу після проголошення цього ліберального й демократичного принципу він вибухає гнівом і звинувачує Центральну Раду, українську націоналістичну асамблею в тому, що «вона проводить двозначну буржуазну політику, яка вже давно виражається в невизнанні Рад і влади Рад на Україні» [4] Lénine, Œuvres, Paris/Moscou, Éditions sociales/Éditions en langues étrangères, t. 26, pp. 379–380. . Висунувши Центральній Раді ультиматум, він завершує: «У разі неотримання задовільної відповіді на ці питання протягом сорока восьми годин Рада народних комісарів вважатиме [Центральну] Раду в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії й на Україні».

І більшовики негайно організують повстання по всій Україні, а в Харкові проголошують «Українську радянську республіку». Вичерпавши всі аргументи, 9 січня 1918 року Українська Центральна Рада проголошує незалежність України.

У виступі Леніна можна бачити типовий зразок провокаційних дій тоталітарних режимів, які перекладають на своїх ворогів усю відповідальність: оскільки Центральна Рада не підкорилася вимогам більшовицького диктатора, то вважається, що саме Центральна Рада оголосила війну! Так само вчинив і Гітлер з Австрією 1938 року, з Чехословаччиною й Польщею 1939 року. Щодо риторики, то вона цілком відповідає орвелловій характеристиці: в розумінні більшовиків «право народів на самовизначення» означає «покірність більшовицькій владі».

Після такого вступу не дивно буде бачити, що радянська влада не припиняла гнобити український народ, за винятком середини 1920-х, коли, змушена піти на тактичний відступ стосовно своїх комуністичних революційних цілей, вона вдалася до відновлення приватної власності в селян і «українізації» керівних еліт. Але, починаючи з 1929–1930 років, з переходом до прискореної індустріалізації та колективізації села, Сталін поклав край цим послабленням. Він не тільки спричинив голод шляхом непомірної реквізиції сільськогосподарської продукції, а й організував його: він відрядив на село загони молодих комуністичних фанатиків з міст із завданням «ліквідувати куркулів як клас»

і місяцями не дозволяв надавати допомогу селянам, яким було заборонено також залишати їхні села. Паралельно з цим він вдався до чистки комуністичної верхівки та української інтелігенції. Ці поєднані між собою процеси мали на меті «совєтизувати» як представників еліти, так і народ, шляхом заповнення спустошених голодом сіл російськими переселенцями та переведення російських комуністичних кадрів у знекровлені чистками державні органи.

У 1937–1938 рр. «Великий терор» став для Сталіна нагодою посилити «совєтизацію» й русифікацію, поставивши на чолі України свого улюбленця Микиту Хрущова, який перед тим відзначився в проведенні терору в Москві. Його прибуття в Київ ознаменувалося прискоренням чисток: всі українські керівники – функціонери компартії, відповідальні урядові працівники, військові командири були репресовані, попри те, що вірно служили московській владі, і з 86 членів Центрального комітету компартії України, обраних у червні 1938 року, лише троє залишалися на своїх місцях рік потому. У 1939 році. Хрущов був нагороджений за це орденом Червоного прапора і отримав його в самому Кремлі.

«Містер К» – як його називали західні медіа в 1960-ті роки – тривалий час сприймався як хороша людина, трішки грубуватий, але й такий, що викликав почуття симпатії через те, що на XX з’їзді компартії Радянського Союзу в лютому 1956 року він викрив «злочини Сталіна». Однак із розкритих у Москві архівів перед нами постає зовсім інша фігура, заплямована українською кров’ю – адже він посилив «Великий терор» 1938 року, але також і польською кров’ю, коли в період від вересня 1939 року до червня 1941 року східна частина Польщі була анексована і «совєтизована» Радянським Союзом внаслідок підписання германо-радянських пактів у серпні й вересні 1939 року [5] Див .: William Taubmann, Khrushschev. e man and his era, New York/Londres, Norton & Cie, 2003, 876 p. . Зокрема, за три дні до того як Політбюро видало наказ про знищення польських офіцерів, Хрущов телеграмою просив у Сталіна дозвіл на висилку в радянський ГУЛАГ сімей «ворогів народу, а саме понад 60 тисяч людей, переважно жінок і дітей [6] Див .: Victor Zaslavski, Le Massacre de Katyn. Crime et mensonge, Paris, Éditions du Rocher, 2003, p. 41 et pp. 120–128. . І саме Хрущов був усемогутнім хазяїном України під час голоду 1947 року, який забрав життя близько 700 тисяч людей.