Амелі Нотомб - Саботаж кохання

Поки наша армія переходила, нарешті, від слів до діла, бідолашненьке німченя встигало намочити у штанці. Воно встигало вислухати усі залякуючі кепкування і словесні обстріли. Бувало, коли кати наближалися до нього, воно плакало від жаху, на найбільшу втіху нам:

— Сцикун!

— Розмазня! Гонада!

На жаль, трагічний жанр накладає свої зобов'язання, але вчинки виявляються мізернішими, ніж слова. І ми застосовували одноманітні тортури.

Загалом, все обмежувалося зануренням у таємну зброю.

Таємною зброєю, серед іншого, була вся сеча кожного з нас, за винятком тієї, що йшла у німецькі йогурти. Ми доводили зразкову старанність, щоб бува не випорожнити цю дорогоцінну рідину деінде, а зцідити у великий спільний чан, який стояв нагорі на запасних сходах найвищого у всьому гетто будинку і охоронявся найнесамовитішими з нас.

(Тривалий час дорослі або інші спостерігачі запитували себе, чому це їхні діти так часто щодуху мчать до запасних сходів?)

До цієї сечі, переважно несвіжої, домішувалася чимала доза туші — двічі китайського чорнила [9] Туш — дослівно французькою «китайське чорнило». .

Загалом досить проста хімічна формула для позначення зеленуватого еліксиру з пахощами аміаку.

Німця хапали за руки-ноги і занурювали до самісінького дна баку.

Після чого ми виливали цю таємну зброю, вважаючи, що жертва сплюндрувала її недоторкану чистоту. Потім починали збирати нову партію нашої сечі для наступного в'язня.

Якби тоді мені довелося почитати Віттгенштейна, я зрозуміла б, що він блукає зовсім близько від мого запитання.

Сім нечітких викладок про те, як облаштовано всесвіт, і лише одна — така проста — могла б вичерпно пояснити всю систему!

Щоб знайти відповідь, мені й мізкувати не довелося б. Мені й формулювати її не довелося б, щоб прожити життя. Це був підтверджений життєвим досвідом безперечний факт. Щоранку ця впевненість народжувалася зі мною:

«Всесвіт існує, щоб жила я».

Батьки, комунізм, ситцеві сукні, казки «Тисячі і однієї ночі», натуральні йогурти, дипломатичний корпус, вороги, запах свіжовипаленої цегли, прямий кут, ковзани, Чжоу Еньлай, орфографія і бульвар Хутун — жодна складова з цього переліку не була зайвою, бо ці речі існували для того, щоб жила я.

На мені сходився світ.

Китай грішив надмірною скромністю. Серединна імперія [10] Старовинна назва, яку китайці дали своїй країні, і яку розглядали як центр світу. Термін запозичений у західноєвропейській географії. . Досить було почути це найменування, щоб осягти усю його обмеженість. Китай був би серединою світу за умови, якби він слухняно лишався на своєму місці.

Я могла йти, куди заманеться — гравітаційний центр світу йшов по моїх слідах.

Благородство — це також уміння визнати те, що є природним. Не варто було приховувати від себе, що світ мільярди років готувався до мого вступу в нього.

Питанням, що буде після мене, я не переймалася. Ну, безперечно, знадобиться ще кілька мільярдів років, поки останні тлумачі закінчать судити-гудити мій випадок. Але, з огляду на запаморочливу невідкладність моїх буднів, цей аспект проблеми важив так мало. Теоретичні викладки я лишила моїм екзегетам та екзегетам моїх екзегетів.

Отож, Віттгенштейн був не в темі.

Він припустився серйозної помилки: він довірився паперу. Отак одразу всього зректися!

Поки китайська імперія не писала, Китай був у апогеї своєї слави. Занепад почався з появою першого написаного імперського твору.

Я не писала. Коли ти мусиш справляти враження на гігантські вентилятори, коли мусиш п'янити галопом коня, коли мусиш освітлювати армію, коли мусиш підтримувати свій імідж і принижувати ворога — ти високо здіймаєш голову і — не пишеш.

А, втім, саме там, у центрі Міста Вентиляторів, починався мій занепад.

Він почався тієї миті, коли я усвідомила, що центр всесвіту — це не я.

Він почався тієї миті, коли я у захваті відкрила для себе, хто був тим центром всесвіту.

Влітку я завжди ходила босоніж. Сумлінні розвідники ніколи не взуваються.

Отож, мої кроки у гетто створювали так само мало шуму, як тай цзи цюань- заборонена на той час медитативна техніка, яку крадькома практикували у мертвій тиші кілька її завзятих прибічників.

Потайки і з великим піднесенням я полювала на ворога.

Сань Лі Тхунь було настільки бридким місцем, що потрібен був справжній героїзм, справжня епопея, щоб зуміти там вижити.

Я там виживала пречудово. Епопея — це була я.