Олександра Біла - Вільшанські замальовки

другому кінці, то без машини не обійтись. Іван Іванович всім допомагав, у Вільшані тоді жило 10 тисяч жителів. І мабуть кожному п’ятому дворі

Іван Іванович щось привозив.

Коли дядя Ваня одружився, то спочатку він з дружиною Вірою

Іванівною , родина якої була з хутора Зінківський, який знаходився десь

біля 2,5 км від Коржівки, проживали разом з сім’єю Мартинців у старій

хаті. Там у них народився син, Олександр Іванович, я за ним трохи

наглядала. Він також закінчив Харківський Університет і останнім часом

працював завідуючим кафедрою у комунальному коледжі. Після

народження сина молодій сім’ї почали будувати нову хату , далеко від

Коржівки, за Залосиком.. Знову вся сім’я допомагала, особливо багато

працював дідусь Іван Іванович. Ми з Віктором Львовичем носили

робітникам їжу на обід, далеченько було йти, але подорож приємна.

Бабуся готувала завжди борщ обов’язково з м’ясом та кисиль.

Вільшанські пагорби, сади, будинок школи, Коржівка – це

найдорожчі спогади в моєму житті, які надихали мене протягом цього

часу!

„Бо сонце сходить тільки там

Де вперше я його побачила”.

15.04 2021

Підготовка для розміщення в мережі Інтернет, Віктор Шкляр, 2021