Дмитро Степаненко - Окопні історії - фронтовий щоденник

* * *

А Старшині прислали орден у госпіталь. «Новою Поштою».

Ще восени на третьому клапані в капонірчику стояла беха. Її 73-міліметрова безвідкатна гармата була чудовою підмогою в боротьбі з броньованим противником. За це екіпаж поважали. Був, правда, один недолік — беха не заводилась. У 2014 році це нікого не дивувало, головне, щоб стріляла й було куди речі поскладати. А з місця на місце її і тягачем можна перетягнути.

В останній день битви за Дебальцеве, коли героїчна оборона остаточно перетворилася на вихід з оточення, до нас прибула невеличка колона. Два танки й беха з обсмаленим гузном, зверху як мурашками обліплені людьми. Один з оточенців видався знайомим Морському.

— Братан, ти як сюди потрапив?

— На бесі приїхав.

— На своїй? Так вона ж неробоча була.

— Була. Стріляла як звичайна гармата, лише з дахом. Коли москалі уже впритул підійшли, підбили її «Мухою» в зад. Ми вогонь загасили, перевірили мотор, а він працює. Уявляєш, як сильно вона не хотіла ворогам до рук потрапити? Відходили на ній, по дорозі ще чоловік двадцять на броню назбирали і всі живі-здорові з оточення вихопилися.

По Дебальцівському плацдарму оголосили наказ: покинути пошкоджену техніку на позиціях і відходити з оточення. Цілої техніки залишилося мало, а відходити пішки під обстрілом — вірна смерть, до того ж із дальніх блокпостів треба було пройти кілометрів п’ятнадцять. А зброя? А бронежилети? А поранені? Обліплений бійцями транспорт нагадував мурашники.

Двадцятитрирічний лейтенант, командир танка, закинув за плечі автомат, зітхнув і разом з екіпажем почимчикував через кущі до траси. Шкода, звичайно, техніку сєпарам залишати, але в бою танчику заклинило башту, і вона не поверталася. Пройшли якийсь кілометр, побачили забиту відступаючими дорогу і засумнівалися. Лейтенант повернувся, завів танка і рушив на вихід. Дорогою назбирав на броню біля тридцяти відступаючих. Хтось відстав від своїх, хтось заблукав, хтось після бою сам залишився. По дорозі танчик із мурашником на броні кілька разів потрапляв під обстріли. Десант зіскакував на землю і перебігав небезпечні ділянки, ховаючись за бронею. Кілька чоловік у цих засідках таки втратили. Коли ставало зовсім тяжко, танчик розвертався усім корпусом у бік ворога й огризався гарматою та кулеметом. Так і вибралися з котла та прибилися до нашого табору.

У наш намет теж забилося шість чи сім вояків однієї з рот Дебальцівського гарнізону. Прибульці відіспалися, від’їлися, знайшли дешевий самогон і завели нескінченну шарманку на тему «як ми воювали».

— Нас так довбашили! — заводив хтось один із них.

— Да, там так жорстоко довбашили, — негайно підтримував його синій хор.

Чи то вони намагалися викликати у нас співчуття і розкрутити на випивку, чи то виправдовували власний аватаризм і свого зариганого командира. Власник пікового «адреналінового» запаху, майор квасив не просихаючи, навіть до лазні не мав коли сходити, зате завивав найбільше.

Врешті наша гостинність вичерпалася, і слідом за черговим нападом одноманітного виття прозвучало запитання:

— А ви у цей час що робили?

— Нас так довбашили…

— Це вже всі чули. А ви? Хоча б відповідь давали?

— Там так довбашили…

— Не чіпайте цю сцикопіхоту, — махнув рукою Мічман, — нічого вони не розкажуть, бо просиділи під землею. Це із сусідньої позиції компанія. Ми з одного боку від траси оборону тримали, а вони з іншого. Лише починається якась перестрілка, ховаються в бліндажі і нічичирк. На переїзд кацапський танчик виїхав і почав їхню техніку кулеметом розстрілювати: таблетка, шишарік, маталига, беха. Я їм по рації кажу: «Вийдіть хтось, хоча б із мухи у сторону танка стрельніть. У танкістів яйця не сталеві, злякаються і втечуть». Ні один носа з нори не випхав. Сорок чоловік! Усю техніку втратили, а відходили потім з котла на нашій.

— А коли додому дзвонять — кожен мінімум Кіборг.

— Дебальцівський плацдарм — це вже майже легенда. Справжніх Героїв поховають, а деякі аватари ще років п’ятдесят будуть розказувати, що їх покинули командири, як їх там «довбашили» і як вони мужньо трималися до останнього патрона.

Беху і першого танка забрали представники частин, а інший танк колони взагалі виявився нічийним. Вояки, які відходили з оточення пішки, підібрали його на трасі. Добралися до нас, кинули і розбрелися по наметах. Наше спостережливе керівництво всього через кілька днів помітило безгоспну техніку біля їдальні і вирішило використати її по-розумному.