Олег Друздев - Іван Мазепа

Тим часом Північна війна розгорялась із новою силою. Зазнавши поразки під Ригою, Август ІІ «впустив» до Речі Посполитої Карла ХІІ. Сприятливу ситуацію використали деякі польські магнати (на чолі яких стояли представники роду Сапєг) для переходу на бік шведів. Завдяки такому стану речей за дуже короткий час здалися два головних міста держави — Варшава і Краків. Король звернувся по допомогу до царя, який знову ж таки надав її за рахунок козаків корпусу Миклашевського. Вони розвернули бойові дії на білоруських землях.

Незабаром після завершення операції гетьману стало відомо про зв’язки Миклашевського з каштеляном Михайлом Казимиром Коцелем, який був палким прихильником ідеї федеративного союзу України, Польщі і Литви. Очевидно, що такий проект передбачав розрив з Московією та війну з нею ж. Для гетьмана у той час така перспектива була надто небезпечною. Додав проблем і полтавський полковник Іван Іскра, який вів переписку з татарами про союз та війну з московитами. Розуміючи всю небезпеку, яку становили такі дії полковників, Мазепа добився дозволу усунути обох, але не відряджати до Москви. Розірвавши прямі зносини своїх підданих з поляками, яким він ніколи не довіряв, гетьман… був змушений налагодити їх особисто.

У зв’язку із загостренням ситуації в Речі Посполитій Мазепі було надіслано інструкцію: розпочати переписку з номінальним київським воєводою Потоцьким, а згодом і з іншими коронними гетьманами. Більше того, поляки самі оголосили про своє бажання воювати проти шведів саме з Мазепою. Перед гетьманом відкрилася спокуслива перспектива утвердити свій титул «гетьмана обох берегів» у дійсності. І шанс не забарився.

Уже в березні 1704 року надійшов наказ виступити на Правобережжя для допомоги Августу в боротьбі проти його опозиції. Перетнувши кордон, гетьман став обозом на Київщині, звідки відправив далі вглиб тільки полковника Апостола з кількома тисячами війська. Поява багатотисячного війська лівобережного гетьмана змінила політичне розташування сил на Правобережжі на користь Августа. Поляки висловлювали щирі надії, що гетьман не тільки залишиться на їхній території, а піде далі вглиб країни, щоб розправитись з непокірною королю шляхтою. Та він не поспішав цього робити, лиш надіславши кілька підрозділів до коронного та московського війська. Саме ці підрозділи, зокрема корпус полковника Мировича, змусили шведські війська відступити зі Львова, який вони взяли 6 вересня 1704 року. Але й тут не обійшлось без проблем. Мирович скаржився Мазепі на ставлення до них із боку поляків та московитів, які використовували їх для «чорнової» роботи. Додав хмизу у вогонь випадок з перепідпорядкуванням козацьких частин командиру Паткулю, який зневажливо поставився до козацької старшини й запровадив військову муштру на німецький манір. Дійшло навіть до того, що у Познані невдоволений муштрою полк був оточений саксонськими частинами і роззброєний. Мирович із гіркотою писав Мазепі про знущання, яких козаки натерпілись за час перебування під польською орудою. Ясна річ, що гетьман не міг так просто залишити цю справу і після повернення до Батурина написав до Малоросійського приказу, заявляючи про категоричне невдоволення позицією та поведінкою Августа ІІ стосовно козаків. Та цей лист, як і інші намагання Мазепи пом’якшити долю своїх підлеглих, не отримав позитивної відповіді. Москва й далі дивилась на козацьку Україну як на свій додаток, за рахунок якого можна вирішувати власні проблеми.

А тим часом невдоволення серед козаків все більше зростало. 1705 рік позначився новими походами, на цей раз цар наказав виступати на Волинь, Сандомир і Брест. Окремий підрозділ мав вирушити до Литви. У ході мобілізації вдалось набрати майже сорок тисяч війська, яке швидко дісталось до Волині. Згідно домовленості з королем гетьман видав наказ спустошити маєтності тих дворян, які належали до партії суперника Августа — Стані­слава Лещинського, однак ні в якому разі не зачіпати селян, більшість яких були українцями. Маючи достатньо військової потуги, щоб протистояти будь-якій армії, Мазепа за час свого перебування на Правобережжі зумів добитись зміни розстановки сил на користь Августа. До табору гетьмана почали один за одним приходити польські магнати, щоб заявити про вірність королю Августу. Очевидно, що більшість із них лукавила, прагнучи перш за все зберегти свої маєтки, про це писав й сам гетьман у листах до Малоросійського приказу.