Олег Друздев - Іван Мазепа

Більше того, після укладення союзу з поляками ті висунули певні територіальні претензії, які стосувалися Правобережжя, а саме Трахтемирова, Стайок, Трипілля та низки сіл Стародубського полку. Петро, як завше, вирішив спитати поради у Мазепи, для чого послав думного дяка Бориса Михайлова. Гетьман із дипломатичною опосередкованістю висловив свою думку стосовно того, що можна було віддати, а що ні, демонструючи свою важливість для зовнішньополітичних справ московської держави.

Та основні рішення все ж диктувала війна. 1702 року козаки отримали наказ виступати в Ліфляндію, а дванадцятитисячний корпус під командуванням Миклашевського мав атакувати литовські землі. Бойові дії тривали кілька років. У ході боїв було взято поселення Тарту. Хоч козаки цього разу отримали достатню винагороду (за цим пильнував сам Шереметьєв), та суперечності з московським військовим керівництвом, яке і далі вдавалось до приниження козаків, давалися взнаки. Подекуди доходило до дрібних сутичок, що показували ступінь напруженості в українських військах, які були незадоволені отриманим в походах, частково відібраним московитами, а відтак незадоволені й гетьманом. Про це все знав Мазепа, він був змушений писати Петру І про небезпеку заворушень в Україні та військах, що були задіяні на фронтах. Додавав хмизу у вогонь і кримський хан, який вів активну діяльність для залучення запорожців до антипетровської коаліції, писав він і Мазепі, та гетьман був вірний своєму сюзеренові, хоч і розумів всю складність становища, в якому опинився.

Знову про себе нагадало Запоріжжя. Спершу, мляво збираючись у похід на заклик царя, запорожці по дорозі до фронту, до якого так і не дістались, пограбували місцеве населення України та Московії. Згодом напали на грецьких купців. Ця обставина неабияк розлютила турецького султана, з яким буквально нещодавно був укладений мир. Він висунув вимогу повернути награбоване. Розуміючи, що новий фронт із Туреччиною стане величезною проблемою для країни, яка не могла подолати Швецію, московський уряд вирішив якомога швидше усунути цю кризу. Для цього цар направив до Січі людину з Посольського приказу для розслідування того, що сталось. Паралельно із цим були надіслані листи до Мазепи з проханням дати пораду, що робити з бунтівними запорожцями. Гетьман розумів всю делікатність ситуації, тому, як завше, «відповів без відповіді», щоб не брати на себе відповідальність за наслідки цього конфлікту.

З огляду на це уряд вирішив діяти самостійно. Спершу були заарештовані запорізькі посли, після чого на Січ було відправлено наказ повернути все награбоване. За невиконання наказу погрожували стратити послів та припинити виплату грошей з царської казни. Запоріжжя відповіло відкритим бунтом, звернувшись до хана по допомогу. Більше того, загострилася ситуація на фронті: отримавши новини з батьківщини, багато запорожців почали переходити на бік шведів. Щоб зупинити цей перехід, Шереметьєв наказав розформувати бойові частини, а самих козаків відправити на будівництво ладозь­кого каналу. Ситуація виходила з-під контролю.

До Мазепи знову направили посла і знову за порадою, що робити з бунтівниками. Гетьман посів помірковану позицію, висловивши думку, що варто лиш посилити гарнізон фортеці, поблизу Січі, але саму Січ не чіпати. По-перше, не вистачить сил для її взяття; по-друге, в такому випадку запорожці остаточно перейдуть до хана, а у разі руйнування Січі ще й перейдуть у його володіння, де спричинятимуть ще більші труднощі, ніж були до того. І в цьому розрахунку керманич Гетьманщини знову виявився абсолютно правим.

А ситуація з козаками розв’язалась ще простіше. На Січі замість попереднього отамана, через якого все це почалось, обрали Костя Гордієнка. Турки теж не палали бажанням воювати. Замість войовничо налаштованого візиря Алішана Гусейна, котрого усунули, був поставлений більш прагматичний Мегмет-паша, який одразу вирішив докласти максимальних зусиль, щоб не допустити нової війни. У такій ситуації конфлікт із Запорізькою Січчю зводився нанівець, тому, коли туди був направлений спеціальний посол для приведення козаків до присяги царю, вони відмовились, посилаючись на те, що вже одного разу присягали йому й досі не зрадили цю присягу.

Та це був далеко не кінець. Наступного року поширились чутки про можливий похід запорожців разом з татарами на самого Мазепу. Ніби на підтвердження своїх планів, запорожці атакували московський роз’їзд, побили стрільців та забрали коней. Запорізька проблема набирала обертів, про це свідчать листи Мазепи до Петра, у яких він пропонував вирішити конфлікт мирним шляхом, однак якщо не вдасться і запоріжці не погодяться на мир, пропонувалось атакою на Січ примусити їх до цього. Січ підкорилась і без застосування сили, однак на цьому неприємності не скінчились.