Олег Друздев - Іван Мазепа

3. Мазепа за «вірну службу вітчизні» мав отримати будь-яку бажану винагороду.

4. У випадку досягнення згоди пункти угоди між королем і гетьманом мали бути внесені першим пунктом у мирний договір з Москвою після її поразки.

5. Мазепа мав повне право визначити, скільки війська буде потрібно для перебування в Україні, і ці відомості були б передані королю.

Однак Мазепа не тільки не погодився на ті умови, а й знову передав усі документи в Москву, посланця ж відправив на допит. Однак така відданість цареві не отримала гідної подяки. Цар Петро продовжував політику визискування потуг України для Північної війни зі всіма наслідками, про які ми вже говорили вище.

Мазепа розумів, що політика Москви стосовно України не зміниться, тому переглянув своє ставлення до контактів з Річчю Посполитою. Якщо до цього ініціативу тримала польська сторона, то зараз уже сам Мазепа почав користуватись тими зв’язками, які вже існували, для налагодження контактів з антимосковською коаліцією.

І тут на політичну й життєву арену історії України вийшла жінка… Цією жінкою була княгиня Анна Дольська, про яку ми вже згадували в цій книжці. Як ви вже знаєте, княгиня була родичкою короля Станіслава Лещинського й добре знала Мазепу. Цілком ймовірно, що поворотним моментом для гетьмана стали відвідини хрестин онуки княгині в маєтку під Дубно. З того часу між ними почалась доволі жвава, хоч і таємна та шифрована переписка. Переписка стала чи не найцікавішою сторінкою правління Мазепи до остаточного переходу до шведського табору. Фактично вона стала тим «мостом», який дозволив гетьману зробити цей тяжкий вибір. А вибирати доводилось швидко. Царська політика уніфікації козацьких полків на зразок регулярної армії щороку ставала все виразнішою. Так, ще у Жовкві цар недвозначно натякав, що вартувало б козацьке військо перевести на основу компанійських полків з відповідною виплатою грошей. Очевидно, це був лише перший етап ширшої програми реформ.

Та найбільший удар Мазепа отримав у формі інформації від княгині Дольської. У одному з листів до гетьмана вона описала цікавий випадок, свідком і учасницею якого вона була. У Львові в товаристві Бориса Шереметьєва та Рена вона за обідом згадала похвальним словом козацького гетьмана. Почувши це, Рен їй відповів, що «добрий і розумний Іван» ще не знає, що князь Олександр Данилович (Меншиков) риє під нього яму та хоче сам стати гетьманом. Княгиня запитала, чому про це ніхто не скаже самому Мазепі, і отримала відповідь, що це неможливо, бо «час такий».

Мазепу така інформація засмутила, але він уже був готовий до неї, бо до цього все йшло. Він чудово розумів, що надання йому титулу князя Священної Римської імперії було лише способом удовольнити його особисті претензії як високоповажної людини. Істинні задуми московської влади були набагато гіршими. Розуміла це і старшина, яка, почувши про намір реформування козацького війська в компанійське, забила на сполох. Ця реформа означала одне: кінець козацьким вольностям і перетворення їх, шляхетних, родовитих козацьких старшин, на звичайних офіцерів, які мали обмежені права та могли бути усунені в будь-який час.

Невдоволена старшина почала збиратись у генерального обозного Ломиковського для обговорення планів захисту своїх прав. І тут на очі їм потрапив принесений мир­городським полковником Апостолом текст Гадяцької угоди Виговського з Річчю Посполитою. Вибір для старшини став очевидним. Події навколо планів Петра ліквідувати Україну набирали обертів. Невдоволення старшини щораз зростало. Ще за рік перед цим Горленко і Апостол висунули вимогу гетьману стати на захист прав і вольностей країни. Тепер до них приєднувалось усе більше людей. І що найцікавіше, фактично всі, хто був проти планів царя і прагнув захисту, були тими людьми, на яких спирався гетьман, коли будував Гетьманщину. До 1707 року все оточення гетьмана однозначно стояло на позиціях захисту прав і свобод гетьманської України. Спонукав до пришвидшення ухвалення рішення й хід військових дій. Станом на 1707 рік Карл ХІІ фактично завоював усе, що потрібно було для початку вторгнення в Московське царство. За таких обставин позиція українського гетьмана була принципово важливою і вирішальною. Та він ще зволікав, сумнівався й вів таємні переговори, щоб максимально убезпечити себе. Та марно — уже в тому ж таки 1707 році від княгині надійшов лист, яким вона намагалась пришвидшити відповідь гетьмана. Гетьман вагався, та нові дані про московські плани і знущання над козаками вирішили справу остаточно. Мазепа став абсолютно відкритим для переговорів з противниками Петра.