Віктор Берестенко - Тарас Шевченко та його доба. Том 2

Нарис Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, написаний для видання О. П. Башуцького. Нарис надруковано з ілюстрацією, виконаною Шевченком. (Там само.)

Нарис Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, написаний для видання О. П. Башуцького. Нарис надруковано з ілюстрацією, виконаною Шевченком. 8 – 9.

Корольов Пилип Миколайович (1821 – 1894) – викладач 2-ї Харківської гімназії. Захопившись поезією Шевченка, поширював серед харків’ян передплатні квитки на видання його творів. (Шевченківський словник. Т. 1. С. 218.)

Нарис історії української літератури. К., 1945. С. 135 – 138.

Т. Г. Шевченко в воспоминаниях современников. С. 70 – 73.

Художник – друг Шевченка.

Іван Дзюба. Тарас Шевченко. Життя і творчість. К.: Видавничий дім «Київсько-Могилянська академія», 2008. С. 93.

Михайло Чалий. Життя і творчість Тараса Шевченка. С. 93.

Невідомий Петро Мартос. Нові матеріали про видавця «Кобзаря» 1840 р. С. 36 – 46.

Синхронні відгуки див.: (Минаев Д. Д.) Дневник тёмного человека // Русское слово. 1863, № 7. Отд. 3. С. 40 – 42; М. Лазаревский. Ответ на статью П. М-са о Шевченке. // Санкт-Петербургские ведомости. 1863. 18 сент. (Неповний передрук в українському перекладі див: Спогади про Шевченка. К., 1958. С. 255 – 257.)

Див. С. Венгловський. Шевченко, Гоголь та геростратова слава Петра Мартоса. // Книжник, 1990, № 3. С. 36 – 45.

Павло Максимович Федченко (народився 12 липня 1920 р.) – український радянський літературознавець. Автор праць про Шевченка: «Слово про Кобзаря» (К., 1961) в книзі «Світова велич Шевченка», (т. 2) і «Тарас Шевченко – великий співець дружби народів» та ін. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 300.)

П. Федченко. Доля Кобзаря. // Літературна Україна. 1990. 24 травня.

Валерія Леонідівна Смілянська (1935) – український радянський літературознавець. Автор розділу «Дослідження біографії» колективного твору «Шевченкознавство. Підсумки і проблеми» (К., 1975) та циклу робіт з історії створення наукової біографії Шевченка. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 226.)

І. Франко. Твори: у 50 т. К., 1984. Т. 41. С. 276.

Нарис історії української літератури. С. 138 – 139.

М. Т. Яценко. Українська романтична поезія 20–60 років ХІХ ст. Українські поети-романтики. Поетичні твори. К., 1987. С. 18. Далі цитуються викладені у передмові до збірника наукові положення автора.

Про них розповідає в 14-й главі своєї праці «Мазепа» М. І. Костомаров, який пише: «Мужики, возбуждаемые универсалами гетьмана Скоропадского, стали составлять шайки и нападать на шведов; и мы, – замечает Адлерфельд, – неожиданно очутились в необходимости постоянно драться с жителями того края, куда мы вошли. Это сильно огорчало старика Мазепу, который пришёл в неописуемую скорбь, когда услышал, что русские овладели в Белой Церкви его сокровищами, а он на них возлагал надежды. (Примітка Костомарова: «Спостережливий шведський мемуарист побачив, що Мазепу більше засмутила втрата ще однієї скарбниці, ніж вибух народного гніву проти загарбників. Але для Карла ХІІ і його оточення початок всенародної війни проти них виявився цілковитою несподіванкою: ошукані Мазепою, вони повірили, що людність України підтримує їх. – М. К.).

Д. Наливайко. Європейський контекст для українського романтизму // Критика, № 5. 1999.

Історія української літератури ХІХ століття. Книга перша. К., 2005. С. 476 – 483.

Отечественные записки. 1840. Т. 10. Відділ 5. С. 24. Є думка, що ця рецензія належить перу В. Бєлінського. Вперше її висловив ще проф. В. Спиридонов у «Литературной газете» 1939 р. (№ 13), але найбільш аргументована стаття на користь такого припущення належить проф. Ф. Приймі («Рецензія В. Г. Бєлінського на «Кобзар» 1840 р.», «Збірник праць першої і другої шевченківських конференцій»).

Петро Олександрович Корсаков (1790 – 1844) – поет, перекладач, цензор С. – Петербурзького цензурного комітету, разом з С. Бурачком редагував журнал «Маяк», автор позитивної рецензії на Шевченків «Кобзар» 1840 р. (Біографія Т. Г. Шевченка за спогадами сучасників. К., 1964. С. 379.)

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 10 т. Т. 6. С. 22.

Там само. С. 34.

«Никита Гайдай» – трагедія Шевченка, написана російською мовою у 1841 р. в Петербурзі. Автограф невідомий. Опублікований лише уривок твору (3-я дія), вперше – в журналі «Маяк» (1842, № 9), вдруге – в журналі «Киевская старина (1857, № 10). В листі до Г. КвіткиОснов’яненка 8.ХІІ поет писав, що «перемайстрував» «Н. Г.» у драму «Невеста». «Н. Г.» – історична трагедія, події якої відбуваються в добу Б. Хмельницького. Герой твору – Микита Гайдай, подібно до героїв історичних поезій К. Рилєєва – виразник патріотичних і волелюбних ідей автора. Зміст 3-ї дії «Н. Г.» становлять переважно патетичні волелюбні монологи головного героя. Поряд із патріотичними ідеями Шевченко вклав в уста Микити й свої думки про братнє єднання слов’янських народів; «Славяне! несчастные славяне! Так нещадно и так много пролито храброй вашей крови междоусобными ножами. Ужели вам вечно суждено быть игралищем иноплеменников?..» (Подібні думки поет тоді висловлював і в поемі «Гайдамаки».) У творі помітний вплив російської поетичної традиції, зокрема поезії декабристів. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 49.)