Віктор Берестенко - Тарас Шевченко та його доба. Том 2

Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. С. 73.

Там само. С. 74.

Там само.

Там само. С. 76.

Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. С. 76 – 77.

Там само. С. 78 – 80.

Там само. С. 78.

Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. С. 75 – 76.

Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. С. 78.

Там само. С. 79.

Там само. С. 80.

Очевидно, маються на увазі три обрані напрямки. – Прим. Авт.

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 10 т. Т. 6. С. 32.

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 10 т. Т. 6. С. 32 – 33.

Цертелєв (Церетелі) Микола Андрійович – український і російський фольклорист. Один з перших почав досліджувати і видавати українську народну поезію («Опыт собрания старинных малороссийских песней», СПБ, 1819). Як попечитель Харківського учбового округу допомагав Шевченку. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 333.)

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 10 т. Т. 6. С. 33.

Тарас Шевченко. Там само. С. 34.

Складачі збірника «Воспоминаний» уточнюють: «Шевченко предпринял (объявил на него подписку) весной 1844 г.; первый и единственный выпуск, вышедший в конце того же года, заключал шесть эстампов (не «гравюры иглой», как пишет Ковалёв, а офорты): «Дары в Чигирине», «Сватанье», «Судная рада» («Мирская сходка»), «Сказка» («Солдат и смерть»), «В Киеве», «Выдубецкий монастырь». (Т. Г. Шевченко в воспоминаниях современников, М., 1962. С. 411.)

Там само. С. 65 – 66.

Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. С. 81.

Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. С. 81 – 82.

Там само. С. 85 – 86.

Там само. С. 86.

Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. С. 91.

Там само. С. 92.

Там само. С. 91.

Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. С. 92.

Там само. С. 29.

Там само. С. 29 – 31.

Там само. С. 93.

Там само. С. 32.

Там само. С. 93 – 94.

Вираз самого Шевченка. (Авт.)

«Перебендя» – вірш Шевченка, написаний орієнтовно 1839 р. у Петербурзі… Твір уперше надрукований у «Кобзарі» 1840 р. з присвятою Є. Гребінці. В наступних виданнях присвяту знято. В «Перебенді» відобразилися літературно-естетичні погляди молодого Шевченка, його думки про місце поета в суспільстві. В центрі твору – образ народного співця, кобзаря Перебенді. До теми поета часто звертались письменники від Горація до А. Міцкевича, О. Пушкіна, М. Лермонтова. В українській літературі до Шевченка образи народних співців створили М. Маркевич, Л. Метлинський, Є. Гребінка та інші. Аналізуючи вплив літературних джерел на створення образу Перебенді, І. Франко відзначав, що Шевченко зумів «впливи ті щасливо перетопити в одну органічну і глибоко поетичну цілість». Образ Перебенді складний. У першій частині вірша показано тісні зв’язки поета з народом. Він знає запити людей, його пісенний репертуар широкий, розрахований на різні прошарки села, на різні випадки життя. Це пісні веселі й сумні, побутові й історичні. За свою натхненну творчість, яка людям тугу розганяє», Перебендя користується народною любов’ю і повагою. Тут його постать, за висловом І. Франка, наскрізь реальна. В другій частині твору образ народного співця переростає в узагальнений образ поета, він наділений романтичними рисами. Жадоба пізнання, волі і натхнення веде його на простори, де «степ, як море широке, синіє», де «думка край світа на хмарі гуля». Втеча Перебенді від людей є відображенням суперечності між поетом і людським загалом, якому чужа поетична мрія. У вірші є натяки на соціальну зумовленість цієї суперечності. Однак протест митця проти тогочасного суспільства ще романтично абстрактний. Образ «божого слова» в поезії позбавлений релігійного змісту і виступає символом народної правди (подібно до образу «божественного глагола» у вірші О. Пушкіна «Пророк»)…». (Шевченківський словник. Т. 2. С. 89.)

Листи до Тараса Шевченка. К., 1993. С. 5 – 6.

Башуцький Олександр Павлович (1803 – 1876) – російський письменник, видавець, журналіст. Із дворян Чернігівської губернії. В 1824 – 1832 рр. – ад’ютант петербурзького військового губернатора, з 1841 р. – помічник статс-секретаря Державної ради по департаменту законів. Був одружений з племінницею Г. Ф. Квітки-Основ’яненка Марією Андріївною. Ініціатор і упорядник альманаху «Наши, списанные с натуры русскими», до участі в якому залучив В. І. Даля, Г. Ф. Квітку-Основ’яненка, Є. П. Гребінку, В. Сологуба, І. І. Панаєва. Цей альманах Г. Ф. Квітка-Основ’яненко називає «мудрою книжкою». (Листи до Тараса Шевченка. С. 192.)