Мария Згурская - Микола Амосов

Зі своєю першою дружиною Галиною Соболєвою Микола Амосов зустрівся в Архангельську. Вона приїхала з Вологди після технікуму, почала працювати на тій же електростанції бухгалтером. У 1934 році вони одружилися. Шлюб спочатку був щасливим. Галина та Микола дуже хотіли вчитися далі. Навесні 1934 року Амосов склав іспити до ВЗІІ – Всесоюзного заочного індустріального інституту в Москві, на енергетичний факультет. Але це був компромісний варіант, Амосова приваблювала не інженерія, а теоретична наука з ухилом у бік біології: «Винахідництво – тільки захоплення. Університет! Ось куди хотілося. Обрали ленінградський». Галина поїхала до Архангельська і вдало склала іспити до медінституту, який відкрився два роки перед цим. Але труднощі нікуди не поділися: в Миколи в Ольховому залишалася важко хвора мати, потрібна була допомога, гроші на лікування. Амосов був змушений відмовитися від вступу до Ленінградського університету, на два останні тижні відпустки він повернувся до Ольхового, щоб побути з матір’ю, не знаючи, що це прощання навік: Єлизавета Кирилівна померла через три тижні. Для Амосова смерть матері залишилася незагоєною раною: «…будиночок порожній. Ліжко прибрали, щоб помістити труну. Але над усім ще ніби витає мамин дух. Сльози полилися, і довго не міг їх угамувати. Все! Неначе зникла якась страхувальна мотузка, за яку вже й не тримаєшся, але завжди можна схопитися, якщо почнеш падати».

Амосов завжди вважав, що найкращі ліки від душевної скорботи – робота. І після похорону він з подвоєною силою занурився в важкі справи виробництва, почав посилено займатися в заочному інституті. За один семестр пройшов весь курс вищої математики з трьох семестрів та успішно здав її в зимову сесію, навесні – фізику, термодинаміку, суспільні дисципліни.

Однак заочний інститут Миколу не влаштовував, роботу на електростанції він вивчив до дрібниць, та й головним інженером бути не збирався. Амосову хотілося вчитися по-справжньому, «для науки». І тому – тільки університет! Не менше. На цей раз Амосов вибрав МДУ. Але коли приїхав до приймальної комісії, його засмутили: він службовець, і зможе вступити тільки у випадку, якщо всі вступні іспити складе на «відмінно».

Однак повної впевненості в успіху Амосов не мав, тому забрав документи. Після повернення до Архангельська вступив до медичного інституту, склавши всі іспити на п’ятірки.

Так завершилася виробнича, «не медична» частина життя Амосова. Хоча з технікою він завжди був на «ти». Навіть будучи вже іменитим хірургом, Микола Михайлович сам проектував і втілював ідеї нових приладів, устаткування для операцій; багато медичних ноу-хау зобов’язані своєю появою роботі його допитливого винахідливого розуму. Траплялося навіть, що Амосов лагодив непрацюючі прилади, до яких не доходили руки лікарняних техніків і відтак влаштовував грандіозні прочуханки ледацюгам.

Після вступу Микола передав справи на виробництві, втім, навесні й влітку, все таки працював на старій посаді в нічні зміни, робив креслення. Молода сім’я Амосових переїхала до інститутського гуртожитку: Галина – до жіночого, Микола – до чоловічого.

В Архангельському медичному інституті Амосов закінчив два курси за один рік. Стахановський рух був надзвичайно популярним у всіх галузях діяльності, тож заклик «даєш два курси за рік!» дуже пасував діяльній амосовській натурі. Доречним було й навчання у дві зміни: другий курс удень, перший – ввечері, до того ж і самолюбство гризло: дружина Галя вчилася на курс вище.

Амосов згадував: «Так почався мій експеримент. Сильно надихнувся, займався як проклятий, з ранку до десятої вечора – інститут і бібліотека. Чудова обласна бібліотека була в Архангельську. Незліченні години там проведені. На другому курсі прилаштувався в групу до Галі. Спочатку поглядали на мене як на «вискочку», потім звикли, поводився скромно, не висовувався». Навчання було дуже напруженим. У першу зміну студент Амосов навчався за свій перший курс, а вдень і ввечері займався з другим. Слухав лекції, що зацікавили, на нудних – займався своєю справою, вчився, не пропустив жодного практичного заняття. Обидві сесії склав лише з кількома четвірками.

У медичному Микола Амосов зустрів Бориса Коточигова, з яким вони дружили потім упродовж тридцяти років – до самої смерті Бориса. Амосов так згадував про одного зі своїх найближчих друзів: «Він був моїм ровесником, і життєвий досвід у нас подібний – дев’ятирiчка з педагогічним ухилом, вчителювання в початковій школі. Навіть мати в нього – сільська акушерка. Борис також був «читачем», мабуть, глибше освіченим і взагалі розумнішим за мене, хоча його вчена кар’єра згодом зупинилася на званні доцента. Ми зійшлися відразу, ще іспити тривали, а ми вже ходили ввечері по набережній Двіни та вели розмови про літературу і політику. Він мені багато чого розповів. «Спорідненість душ», як раніше казали».