Мария Згурская - Микола Амосов

У 1958 році Амосов з колегами провели експерименти на собаках, а до кінця року спробували провести операцію на пацієнтові, проте невдало, випадок був занадто важкий (тільки в 1959 році операція з лікування важкого вродженого пороку серця минула вдало).

З 1958 року медична кібернетика під керівництвом Амосова почала активно розвиватися. Він думав не лише про сьогодення, але й про майбутнє медицини. Нині вже не підлягає сумніву – майбутнє таки пов’язано з точними науками.

Якось учений сказав, що тільки через призму кібернетики можна побачити перспективи науки. Щоправда, наразі ідеї тільки народжуються, потрібен час, щоб їх підкріпили прилади, котрі сприймають інформацію про хворого, програми обчислювальних машин з колосальною пам’яттю, інші апарати, що впливають на організм за допомогою засобів фізики, хімії…

Під керівництвом Амосова зібрався колектив захоплених ентузіастів. Спочатку це була лабораторія для відпрацювання операцій з АШК, потім до неї приєдналися фізіологічні дослідження серця за участю інженерів і математиків, в Інституті кібернетики створили спеціальний відділ. Амосов писав про результати своїх праць у галузі кібернетики: «Протягом наступного десятиліття сформувалися ті напрямки розвитку ідей, що зародилися ще в Череповці.

1. Регулюючі системи організму – від хімії крові, через ендокринну і нервову системи до кори мозку.

2. Механізми розуму і штучний інтелект (ШІ).

3. Психологія і моделі особистості.

4. Соціологія і моделі суспільства.

5. Глобальні проблеми людства.

За всіма напрямками були створені групи, проводилися дослідження, виготовлялися комп’ютерні моделі, писалися статті. Захищено зо два десятки дисертацій, видано п’ять монографій та безліч брошур. Колектив розпався в дев’яності роки, у відділі залишилася тільки група з ШІ, з якою товаришую дотепер».

Будучи вже відомим хірургом, Микола Михайлович заснував і очолив відділ біологічної кібернетики в Інституті кібернетики Академії наук УРСР. Під його керівництвом були проведені фундаментальні дослідження систем саморегулювання серця, розробка і побудова фізіологічної моделі «внутрішнього середовища організму» людини, моделювання на ЕОМ основних психічних функцій і деяких соціально-психологічних механізмів поведінки людини. Майбутнє медицини вчений пов’язував із досягненнями суміжних наук – біології, фізики, хімії, кібернетики. Остання, на його переконання, повинна поставити медицину в ряд найбільш точних наук. Цікавий погляд Амосова на людський організм з позицій біокібернетики: «Людина – це складна самонавчальна і самоорганізована система. Вона працює за численними, суворо визначеними програмами. Якщо розвиток організму йде відповідно до програми, людина здорова. Хвороба ж – не що інше, як руйнування програми під впливом біологічних, фізіологічних та інших чинників». Головне завдання медицини майбутнього М. М. Амосов бачив у знаходженні шляхів штучного регулювання організму, у приведення його у відповідність до заданої програми. Мрією вченого було створення штучного розуму. Пізніше, в 1978 році Микола Михайлович був удостоєний Державної премії УРСР – за дослідження в галузі біокібернетики.

А поміж тим в сім’ї Амосових відбувалися то радісні, то сумні події. Лідія Василівна закінчила медінститут, сповнилося її найзаповітніше бажання – вона стала хірургом, оперувала навіть легені. На жаль, через сім років у її матері стався інсульт з повним паралічем, потрібен був спеціальний догляд. Тому Лідії Василівні довелося перейти на легшу роботу – фізіотерапію, щоб мати можливість доглядати за матір’ю. Більше до хірургії вона не повернулася.

1961 рік став для Миколи Михайловича рясним на нагороди: йому була присуджена Ленінська премія, нагородили орденом Леніна й обрали членом-кореспондентом АМН СРСР.

У 1962 році делегація радянських учених на чолі з академіком П. А. Купріяновим, у складі якої був і Амосов, здійснила турне по клініках США: познайомилися з відомими кардіохірургами – Ліліхаєм, Кіркліном, Блелоком та іншими, побачили багато нових операцій. Саме в той рік на перше місце вийшла проблема протезів серцевих клапанів. Американець Старр створив кульовий клапан, а в амосовській лабораторії була придумана і реалізована своя модель – з півсфери, доповненої спеціальною обшивкою корпусу, яка заважала утворенню тромбів. «Цікаво, що Старр придумав те саме і майже в той же час», – з гордістю писав Амосов.