Мария Згурская - Микола Амосов

Лідія Василівна вечорами друкувала її на машинці – в той час знайти в Брянську друкарку було неможливо. І от у 1952 році докторська дисертація була готова. Грудна хірургія в ті роки в Союзі тільки зароджувалася, тому академіки О. М. Бакулєв і П. А. Купріянов працю Амосова схвалили, прослухавши його доповідь на конференції з грудної хірургії в Москві.

Протягом 50-х років Амосов продовжував захоплено займатися проблемами грудної хірургії, в той час ще мало розробленими; результати його операцій були одними з кращих. Дружина Лідія працювала старшою операційною сестрою; вона заочно закінчила педінститут, проте вчителькою бути не захотіла, також мріяла про хірургію.

Багато років М. М. Амосов жив у Києві. Напевно зрідка зустрінеш в Україні людину, яка б не знала знаменитого лікаря. Десятки сотень операцій, проведених хірургом, врятували тисячі життів.

Амосови переїхали до Києва в листопаді 1952 року. Микола Михайлович неохоче їхав з Брянська, але прагнув нової роботи, наукового та хірургічного зростання, яких в області для нього не було; до того ж дружина Лідія вступила до Київського медінституту, в якому давно прагнула вчитися. Вона згадувала: «Завжди мріяла про медичний виш, але батько заперечував, казав: «Не потрібні мені твої небіжчики», тому й закінчила педінститут».

У листопаді 1951 року в Києві відбувалася дуже вагома конференція хірургів. Амосов зробив доповідь у Київському інституті туберкульозу і грудної хірургії ім. Ф. Г. Янковського, продемонструвавши результати своїх операцій – рентгенівські знімки, гістологічні зрізи. Директор інституту туберкульозу Олександр Самойлович Мамолат був уражений побаченим і почутим, він відразу ж запросив Амосова до Києва для керівництва спеціально створеною клінікою торакальної (грудної) хірургії. Таким чином Київ зустрів Миколу Михайловича з розпростертими обіймами. За наказом міністра охорони здоров’я Л. І. Медведя в госпіталі для інвалідів війни було створено торакальне відділення. Тут з особливою повнотою розкрився різнобічний талант хірурга і дослідника, фізіолога та інженера, особливо плідною стала наукова, організаторська, педагогічна та громадська діяльність. У Києві Амосов був пов’язаний з двома інститутами – Інститутом туберкульозу і пульмонології та Інститутом удосконалення лікарів.

Пізніше з’ясувалося, що переїзд до Києва, по суті, врятував Амосова від… суду. У Брянську на нього завели кримінальну справу (чоловік однієї медсестри, слідчий, вирішив зробити на ньому кар’єру): нібито хірург експериментував на хворих, видаляючи здорові органи. Препарати частин легенів – ті, що викликали сенсацію в середовищі київської наукової громадськості! – опечатали, історії хвороби вилучили. «Справа лікарів», яка припинилася лише після смерті Сталіна, розгорталася не на жарт…

У березні 1953 року не менш блискуче, ніж кандидатську, Амосов захистив докторську дисертацію на тему «Пневмонектомія і резекції легень при туберкульозі». Він очолив кафедру в Київському медінституті. Нова клініка, знову складні хворі, виступи в спілці хірургів – розпочалася інтенсивна робота. Амосов одним з перших посилено проводить операції на легенях, що дозволяє повертати до життя десятки хворих людей. Разом з групою хірургів Москви, Ленінграда, Тбілісі він розробляє і впроваджує в широку медичну практику оригінальні методи лікування захворювань легенів. Ним були розроблені методика застосування механічного танталового шва за допомогою апарату Укл-60 (зшивач кореня легені) при часткових резекціях легень, уражених туберкульозом; методики одномоментних двосторонніх резекцій легенів, повторних операцій при рецидивах підступного туберкульозу.

У січні 1955 року Амосов виступив з доповіддю стосовно хірургії легенів на з’їзді в Москві – вона отримала величезний успіх. Їздив з доповідями на конгреси до Румунії й Чехословаччини. Тоді ж Микола Михайлович почав робити прості операції на серці – його цікавить не тільки легенева хірургія, в цей час він дуже захоплюється кардіохірургією. «Весь 1955 рік минув під знаком серцевої хірургії», – відтак підсумовував Амосов.

Поступово легенева хірургія зійшла нанівець, розвивалася фармакологія, впроваджувалося все більше ефективних хіміопрепаратів, що борються з туберкульозом, проте залишилися операції на серці. «Понад усе були операції, котрі я ніколи не відкладав, і, звичайно, доня. Їй належали ранкові та вечірні години», – писав Микола Михайлович. У 1956 році в житті Амосова відбулася знаменна подія: народилася донька Катя. Вагітність Лідії Василівни минала з ускладненнями, тому довелося робити кесарів розтин.