Мария Згурская - Микола Амосов

Микола Михайлович згадував, як стояв біля віконця клініки на бульварі Шевченка (там же потім на світ з’явилася і його внучка). І як уперше побачив доньку – лежить щось червоненьке, маленьке і ворушить губами, наче облизується, – відтак зізнався, що в нього наче кран у душі відкрився: «Твій навіки!..» Як писав потім Амосов: «…раніше, за двадцять років сімейного стажу, потреби в дітях не відчував. Ліда наполягла. Та тільки-но побачив цю маленьку, червоненьку, кволу істоту, відразу ж зрозумів – скінчилася свобода, уже не втечу. Які б сирени не спокушали».

З тих пір до списку занять Амосова, крім хірургії, надовго увійшли проблеми виховання дітей. Він навіть написав книгу «Здоров’я і щастя дитини», читав лекції педагогам: «Суть поглядів. Щоб дитина стала розумною, потрібно змалечку, інтенсивно і багато її вчити. Прищепити мораль – через приклад і, знову ж таки, через книги. Навіть через Христа. Батьки постійно під прицілом дитини. Жодного зайвого слова. Що маєш у собі поганого, бережи від дітей. Доки не сформуються, нехай цього не знають. Відтак їм самим вирішувати, що думати про батьків».

Доньку назвали Катею – на честь Лідиної мами, Катерини Єлисеївни. Та й улюблена тітка Миколи Михайловича по лінії батька також була Катя. «Зафартило», – жартували в сім’ї. До тітки Катерини Амосови любили приїжджати на відпочинок – у Старому Криму вона мала будиночок. Тітка Катя була такою ж безкорисливою, як і мати Миколи Михайловича, та й, зрештою, він сам. До того ж – дуже віруючою, на відміну від інших членів сім’ї – «безбожників». Правда, і Микола Михайлович в останні роки почав переглядати своє ставлення до Бога. Всі жителі селища – татари, росіяни, болгари – надзвичайно поважали Катерину; коли в місцевій церкві не було священика, службу правила Катерина Амосова. Нещодавно на будиночку в Старому Криму встановили меморіальну табличку – на пам’ять про те, що тут полюбляв бувати Микола Михайлович. Напевно, це данина поваги і до його тітки Катерини.

Дочка Катя, відмінно навчаючись із першого класу, тішила Миколу Михайловича. Позначилася підготовка і спадковість. Амосов, згадавши своє «стаханівське минуле», підбурив доню, коли вона закінчувала сьомий клас: «А махни-но за рік три класи!» Вона загорілася і «махнула». Вчилася самостійно вдома, за книжками, відтак складаючи заліки та іспити. У 15 років закінчила школу і вступила до медінституту. Пізніше швидко захистила кандидатську й докторську дисертації, нині Катерина Миколаївна Амосова – доктор медичних наук, член-кореспондент Української медичної академії.

При переході до кардіохірургії Амосову і його колегам довелося опановувати нову спеціальність – анестезіологію, якої в Союзі просто не було. Якщо раніше практично всі операції, що проводив Амосов, робилися під місцевим наркозом (методика анестезії для порожнинних операцій розроблялася багатьма провідними російськими хірургами – Пироговим, Вишневським та іншими), то тепер потрібен був ендотрахеальний наркоз – зі спеціального апарату, через трубку в трахеї, зі штучним диханням. На щастя, з часів війни залишився простий апарат, отриманий від американців по лендлізу. Амосов самостійно освоїв його, потім навчив асистентів-анестезіологів, а сам займався безпосередньо хірургією. Так, одним з основних напрямків науково-практичної діяльності М. М. Амосова стало хірургічне лікування захворювань серця.

У 1955 році він уперше в Україні почав займатися лікуванням вад серця. Восени розпочали оперувати вроджені вади в маленьких дітей. Починали з найважчих, приречених, у яких була діагностована тетрада Фалло (при цьому венозна кров з правого шлуночка потрапляє в аорту, тому хворі синіють – «сині хлопчики»). Під час операції необхідно було пустити частину крові з аорти в легені, в обхід пороку. То була полегшувальна, ще не радикальна операція, але навіть така давала додаткові роки життя. Звичайно, це був успіх, але проблеми залишалися – бракувало знань з реанімації і найнеобхіднішої апаратури. З’явилося величезне поле роботи для діяльної натури Миколи Михайловича.

У 1955 році М. М. Амосов заснував і очолив першу в Радянському Союзі кафедру грудної хірургії для удосконалення роботи лікарів, пізніше з неї виокремилася кафедра анестезіології. На цих кафедрах було підготовано сотні фахівців – грудних хірургів і анестезіологів.

У тому ж році Амосов почав захоплюватися кібернетикою. Він згадував: «Пам’ятаю, як на нашій сцені з’явився новий персонаж з дуже вагомими наслідками! – Катерина Олексіївна Шкабара. З неї почалася моя кібернетика – просвітила, дала книжку Ешбі, потім Вінера, познайомила з академіком В. М. Глушковим». Катерина Олексіївна Шкабара згодом посприяла створенню для Амосова відділу біокібернетики у складі Інституту кібернетики. Далі в цьому відділі працювали учні Амосова – Касаткін, Куссуль, Талаєв та інші.