Мария Згурская - Микола Амосов

З 1962 року науково-медична кар’єра Миколи Михайловича почала розвиватися відразу в декількох напрямках, причому, як визнавав він сам, «без усіляких зусиль з мого боку: я свято дотримувався правил М. А. Булгакова: ніколи нічого не проси».

На початку 1962 року Амосова обрали членом-кореспондентом Академії медичних наук. Пропозицію вніс президент академії О. М. Бакулєв. Потім, цього ж року, присудили Ленінську премію – Амосову і ще чотирьом легеневим хірургам.

Коли Амосову запропонували обрання депутатом Верховної Ради СРСР, він вельми здивувався: «Цілком несподівана подія; ось як це було: викликали в обком і сказали: «Є думка висунути вас у депутати. Народ підтримає». Я делікатно відмовлявся, мені справді не хотілося, проте наполягти побоявся: всі під партією ходимо! Потрапиш у немилість – працювати не дадуть». Відтоді Микола Амосов стає помітною фігурою радянського істеблішменту, уособлюючи досягнення радянської хірургії. В депутатах професор Амосов пробув чотири терміни, його регулярно переобирали до Верховної Ради – в 1966, 1970, 1974 роках. До його обов’язків належав прийом громадян і допомога в їхніх клопотах. Амосов ставився до цього з повною відповідальністю: «Я чесно відпрацьовував – вів прийом раз на тиждень. Приходило по 4-10 осіб, в основному стосовно квартирних питань. Писав листи до начальників і, як не дивно, – в половині випадків допомагало. Прийоми ці були важкими: горя наслухався понад міру, на додаток до хірургічних нещасть».

Хірургічні нещастя лежали і в основі першої літературної автобіографічної праці Амосова «Думки і серце», написаної в 1962 році. Під час екстреної операції з приводу аневризми аорти з кровотечами, що розвинулася після ушивання Боталлової протоки – найпростішого пороку серця, – померла дівчинка. Амосов звинувачував в цьому себе: аневризма розірвалася, і хвора померла на столі від кровотечі. Не передбачив, не розпізнав, хоча насправді це було на межі можливого – хірург не Бог. Він писав потім у першому розділі книжки «Думки і серце»: «Така туга охопила, що треба було або напитися, або виговоритися. Пити тоді ще не вмів, тому наступного дня сів писати. Так народився «Перший день» майбутньої книги. Пам’ятаю відчуття сорому, коли перечитував і правив: «Навіщо ти це зробив?», «Так роздягнутися на людях…», «Не зрозуміють і засудять. Сховай!» Але сховати не зміг». До кінця 1963 року дописав усю книжку. Її видали практично відразу і без правок в журналі «Наука і життя» тримільйонним накладом і тут же передрукували десятимільйонним накладом у «Роман-газеті». Микола Амосов отримав усенародну популярність. Повість «Думки і серце» стала настільною книгою багатьох медиків. Її було перекладено на тридцять мов: англійську, французьку, німецьку, італійську, іспанську, шведську, фінську, португальську, грецьку, хінді, польську, болгарську, чеську…

У центрі твору сам Амосов з його роздумами про свою професію, про обов’язок лікаря, про можливості медицини, про людину і про сенс життя. Написано просто, доступно будь-кому, тому викликає неабиякий інтерес. Читаючи «Думки і серце», помічаєш, ніби й сам присутній разом з хірургом на його робочому місці. Наче розмовляєш з ним, ясно бачиш друзів Амосова, його співробітників, пацієнтів, котрі лежать в клініці. Люди і події виписані навдивовиж об’ємно і чуттєво.

Коріння його літературного дару слід шукати там, де й талант хірурга. Благородство душі, широта думок, висока майстерність дозволяє вилікувати серце – двигун людини. Однак успіхи завжди поруч з розчаруваннями, ідеї – із сумнівами, припущення – з висновками. Про це можна прочитати в багатьох книгах Амосова. Він написав (з «ненаукового», як сам називав): «Думки і серце», «Записки з майбутнього», «ПРГ-2266», «Книга про щастя та нещастя», низку статей. Книга спогадів «Голоси часів» була надрукована до ювілею професора Амосова – його 85-річчя. У «Роздумах про здоров’я» висвітлюється амосовська «система обмежень і навантажень». У 1974 році М. М. Амосов був прийнятий до Спілки радянських письменників.

В 1963 році сталася одна з найбільш трагічних ситуацій в житті Миколи Михайловича. У камері високого тиску, яка була спроектована Амосовим для операцій та лікування хворих, стався вибух.

На початку 60-х років в американських журналах з’явилося повідомлення про нову розробку, що дозволяє боротися з гіпоксією, – камери високого тиску. Їх призначення полягало в тому, щоб боротися з кисневим голодуванням (гіпоксією) через дихання повітрям під тиском у дві атмосфери, тоді до тканин надходить більше кисню, це важливо при операціях на серці. Ідея запалила Амосова та його колег: «Вся наша хірургія ходить під гіпоксією».