Мария Згурская - Микола Амосов

Якщо цей Сашко помре, піду з госпіталю. Куди завгодно. Піду до медсанбату або в полк».

Операція минула успішно, загроза сепсису була ліквідована. Згодом нова методика таких резекцій практично витіснила глухе гіпсування.

Амосовська методика зацікавила військову медицину. 18 червня була проведена наукова конференція лікарів ПЕПа, і Амосову доручили прочитати доповідь про лікування поранень колінного суглоба: «Програмна доповідь! Перша наукова доповідь у моєму житті, якщо не брати до уваги Череповця. Були представлені всі дані – статистика, графіки, рентгенограми, малюнки моєї операції. Розповідав дві години, пристрасно говорив і… не вклався. Але витримали всі, не разбіглися. Потім були дебати, і мені неабияк перепало на горіхи. Найбільше – за незнання авторитетів», – пригадував потім хірург.

Після колінних суглобів Амосов переглянув методику лікування переломів стегна, застосувавши новий метод – витягування, як у мирний час, гіпсова фіксація тільки для транспортування. Бочаров сердився, посилався на авторитет Юдіна. Суперечка була довгою, проте Амосов отримав дозвіл спробувати лікувати переломи стегна витяжкою.

Оскільки в мирний час він працював у Череповці в травматології, то методика була налагоджена швидко. Незабаром привезли кількох людей з високими переломами стегна, дуже важких. За колишніми показниками в таких випадках було не минути ампутації – занадто висока загроза смертності. Амосов і його бригада налагодили п’ятьом з них скелетне витягування. Через тиждень поранених неможливо було впізнати – температура нормалізувалася, самопочуття стало гарним, хоча рани ще гноїлися. Бочаров визнав ефективність методу, радив продовжувати.

Амосов був натхненний успіхами – ні, не тим, що переконав корифеїв, не тому, що придумав нове, метод давно відомий, – але поранені видужували: «Нарешті прийшла зрілість у лікуванні поранень кінцівок».

У ПРГ-2266 відбувалися зміни – Тихомирова і комісара Медведєва відправили до резерву фронту, начальника Хамінова віддали під суд, звинувативши в розтраті, згадали йому і пияцтво. Операційні сестри поїхали додому до Череповця – їх комісували через хворобу, змінилися інтенданти. А на початку березня прийшло поповнення – нові медсестри з Москви, відразу після курсів: Катя Яковлєва, Аня Сучкова, Тася Тарасенко, нова аптекарка – Зіна Фурсова. Призначили також нового начальника – військлікаря 2-го рангу Леонова, прекрасного окуліста з Москви. Комісар також приїхав новий – майор Казаков. ПРГ-2266 розпочав другий рік війни в новому складі.

Прибували нові поранені, сотні поранених, але ПРГ-2266 не боявся труднощів і був готовий до роботи, всі працювали як годинник. Вже не було такого жахіття, як на початку війни, організація стала значно ліпшою та й методики лікування важких поранень набагато знизили смертність. Поранені видужували швидше.

Амосов згадував, як у цей час у Москві відбувалася фронтова конференція хірургів, туди він поїхав разом з Бочаровим: «…доповіді нецікаві, зате ми побували в інституті Скліфосовського, і навіть удома у самого Сергія Сергійовича Юдіна! Попили чаю, він подарував мені книгу і написав: «Доктору М. М. Амосову, з привітом. Юдін».

Незабаром Аркадія Олексійовича Бочарова призначили головним хірургом 5-ї армії і він поїхав. Амосову було сумно розлучатися зі старим бойовим другом. Спокою не давала посіяна Бочаровим думка – поділитися своїми напрацюваннями з науковою громадськістю.

Амосов вирішив написати дисертацію, визначив тему: «Хірургічне лікування емпієм колінного суглоба після поранень», випробував методику операції. І от Амосов весь вільний час, щодня, писав у перев’язочній, оскільки іншого вільного місця не було; вмістилищем новаторських медичних ідей стала переплетена конторська книга, сторінок на двісті.

Але тут прийшов наказ: згорнути ПРГ-2266, ввести в штатні нормативи і приготувати до відправки на фронт – у 1943 році грандіозний наступ під Сталінградом переламав хід війни. Знову новий начальник госпіталю – військовий лікар 3-го рангу Сафонов. Нові дороги, нові люди, нові враження. Радянські війська наступають, настрій у всіх відмінний!

На цьому натхненному підйомі Амосов поїхав до Москви, щоб здати кандидатські іспити і подати до захисту в 1-й Московський медичний інститут свою дисертацію. Секретар, побачивши конторську книгу, списану від руки, була шокована: «Я ще не бачила такої дисертації. Невже не можна на машинці?» Але Амосов переконав прийняти рукопис – адже «з фронту!»