Всеволод Петров - Спомини з часів української революції (1917-1921)

За декілька годин вже перша стежа татарська, в своїх червоних, круглих, трохи кудлатих шапках, з червоним дашком та півмісяцем замість кокарди, везе купу гайдамацьких закликів на татарській та українській мові, щоби будити аули та українські села Криму гасла­ми боротьби за свою землю, за свою волю, за правду.

Вивантаження все поспіває і до вечера ешелони вже порожні, зісталися лише вози та гарматки.

З тих наших сотень, що вже вивантажились, дві вже перебралися в аул Юкари Айпунан і ведуть з татарськими стежами розвідку на Зую.

Одночасно, як ці дві сотні, так і 4, що вже дійшла, посуваючись разом з піхотою, до висоти аулу Султан-Базар, висилають низку дрібних стеж в східному напрямі. Ці стежі мають зробити вже підготовку для підходячої німецької кінноти та розповсюднити головно по німецьких кольоніях, що українська кіннота йде на Теодозію степами, не заглиблюючись у гори, де, мовляв, умови дуже важкі для кінних боїв.

На світанку 23-го мають всі ці стежі та четверта сотня зібратися до Султан-Базару, куди гадаю перетягнути і полк.

Вернув від Болбочана Григоріїв і знову не привіз ніяких інформацій, лише сухий наказ дігнати піхоту та чинити у зв'язку з її лівим крилом.

Вечеріє. Збираються до ешелону ті гайдамаки, які ще коло Джанкою, та починають співати пісні у той час, як інші помалу звозять з помосту вози та гармати: за піснями гуркоту не чути.

Генерал Кош "виходять" зі штабом із свого вагону та, проходжуючись по пероні, "слухають" українських пісень, які так підходять до мальовничої весняної природи Криму та погідного вечера; в перервах між піснями збоку Сімферополя та збоку Теодозії чути, як гупають гармати.

Шлю по своїй "почтовій лінії" донесення до Жуківського та накази Корніяшеві, використовуючи для цього відходячий порожній ешелон.

Лише в 1919 році я мав нагоду пересвідчитись, як добре працювала нашвидку впорядкована Гордієнківська почта: коли сидів я в польському полоні у Ланцуті, завітав до мене вже тоді бувший ґенеральний секретар Жуківський і, згадавши про ці часи, просто дивувався, як то Гордієнківці могли тоді так добре інформувати Уряд. Він казав, що з Натіївом та Болбочаном були пірвані всі зв'язки, і вони мусіли користуватись телеграфом, який був під контролею німців; від Гордієнківців не лише приходили то через Катеринослав, то через Полтаву, то через Харків телеґрами щодня, але за день, два по одержанні певної депеші вже з'явився чубатий післанець та передавав пакети зі схемами розташування наших військ. Жуківський казав, що ці схеми найбільше дратували німців, доводячи їх до скаженини, бо їх донесення від ґенерала Коша доходили все пізніше від Гордієнківських.

Це так добре працювали панютинські хлопці. Коли я оповів Жуківському, як це все налагоджено, він записав усе, але ці записки не пішли, очевидячки, до матеріялів для нашої історії.

Вже зовсім стемніло, як доспівано останню пісню і як вийшли зі стації останній віз та гарматка. В повній темряві виходимо і ми, залишивши в порожніх ешелонах ніби сиріт наші "Пежо", яких ніяк не можна вивантажити. Залишилася і їх обслуга, яка мусить дальше демонструвати життя в ешелоні; потім і їх вивантажиться, бо бойова частина все одно вже пішла "на Теодозію".

Всі ж мотоциклісти теж вивантажились та ведуть "на поводах" своїх гарячих коней. Ідуть пішки, аж поки не зникнуть їм з очей сиґнальні вогні на стації Джанкой. Потім запалюють і свої вогні та летять по шосе на Сімферопіль, – з якого ми звертаємо наліво, – поблискуючи своїми сіяками і освітлюючи ними то придорожній камінь, то білу смугу шляху, то біло-зеленоваті пасма поля.

Мотоциклісти дістають наказ підтримувати з нами зв'язок і шукати нас або відомостей про нас повз шосе на Зую Карасу-Базар та Мамут-Султан-Алушта, куди ми неминуче мусимо прямувати.

Вже порядно відійшли ми від шосе, йдучи хоч і неважною, але широкою польовою доріжкою, як бачимо, що на далекому вже шосе гонять за зниклими вже світлячками мотоциклів – чотири великих вогні. Це знову їде Григоріїв до Болбочана з вартовими, докласти, що ми вирушили горами на Севастопіль, згідно з дальшими штабовими інструкціями.

Довго їдемо широким шляхом і вже під ранок доходимо до величезної німецької, добре впорядкованої кольонії, здається Курман, чи щось в тому роді.

В цій кольонії доганяє нас Григоріїв, який привозить згоду від Болбочана на наш марш горами, але при умові, допомагати весь час піхоті.

Ідемо далі та починаємо посуватись вже в гори, причому дорога стає така погана, що очевидячки авта не пройдуть.