Федор Турченко - Микола Міхновський - Життя і Слово

Усе починається з дитинства. «Засади, закладені в дитинстві, схожі на вирізані на корі молодого дерева букви, що ростуть разом з ним, становлячи невід'ємну його суть», — писав Віктор Гюго. Ці слова французького письменника–романтика доводиться часто згадувати, коли мова заходить про Миколу Міхновського.

Його дитинство і юність у літературі описані надто скупо. Навіть автори, які особисто знали і співпрацювали з Міхновським — Сергій Шемет і Віктор Андрієвський, — майже нічого не написали про обставини життя в дитячі та юнацькі роки, коли формувалися основи світогляду і характеру Міхновського.

Перше генеалогічне дослідження роду Міхновських зробив на основі друкованих джерел закордонний дослідник О. Стовба [17] Стовба О. Матеріали до історії роду Міхновських // Український історик. — 1983. — № 2–4. . Прізвище Міхновських дослідник виявив у документах XVI ст. Шляхтичі Міхновські проживали у Волинському і Київському воєводствах в Україні та деяких воєводствах Польщі. Про шляхтичів–католиків Міхновських писав і А. Жук. Але він схилявся до висновку, що предки Миколи з правобережними Міхновськими нічого спільного не мали [18] Листування Зиновія Книша і Андрія Жука// Молода нація. — 2003. — № 2. — С. 215. . Зрештою, О. Стовба також категорично не наполягав на версії про правобережні корені роду Миколи Міхновського. Домазепинський період роду Міхновських, за оцінкою дослідника, можна накреслити лише гіпотетично.

Власне генеалогічне дослідження родоводу Міхновських зробив сучасний вітчизняний дослідник В. Кривошея. Він подав суттєві уточнення в генеалогії Міхновських і зробив висновок, що принаймні із середини XVII ст. це — корінний лівобережний козацький рід. Правобережні уманські дворяни Міхновські, стверджує В. Кривошея, нічого спільного, крім прізвища, з лівобережними Міхновськими не мали [19] Кривошея В. Родовід Міхновських // Українська генеалогія: теорія, методологія, історія та практика. — К., 1996. — С. 144–149. . Може саме цьому, робить припущення А. Жук, Микола Міхновський, друкуючись у газеті «Діло», послуговувався псевдонімом «Лівобережний» [20] Листування Зиновія Книша і Андрія Жука. — С. 215. .

З високою мірою ймовірності можна припустити, що предки Миколи Міхновського брали участь у Визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького. У реєстрі Війська Запорозького 1649 р., який налічує понад 40 тис. козаків, лише один раз зустрічається прізвище Міхновського, козака Білоцерківського полку [21] Реєстр Війська Запорозького 1649 року. — К., 1995. — С. 179. . Але у реєстрі занотовані також прізвища Міхненко (у тому числі у Прилуцькому полку, в адміністративних межах якого знаходилося рідне село Миколи Міхновського Турівка), Махненко, Махновський [22] Там само. — С. 328, 354, 376, 389. . Не виключено, що одне з цих прізвищ могло трансформуватися у прізвище Міхновський.

За часів гетьманування Івана Мазепи появляється священницький рід Міхновських, представники якого навчалися в Київській академії. На цю обставину звертають увагу і О. Стовба, і В. Кривошея. З тих часів генеалогічна лінія Міхновських простежується більш–менш чітко.

О. Стовба вважає, що наприкінці XVIII ст., вочевидь після Коліївщини, Міхновські, які до цього зустрічаються тільки на Правобережжі, з'являються і на Лівобережжі, у Золотоноші. У XIX ст. це — широко розгалужений рід, представники якого служили, головним чином, на посадах парафіяльних священиків, майже в усіх повітах Полтавської губернії, зокрема в Переяславському, Лубенському, Хорольському, Миргородському і Прилуцькому. На цьому сходяться обидва дослідники генеалогії роду Міхновських.

Дід Миколи — Іван Міхновський — був парафіяльним священиком у Золотоніському повіті Полтавської губернії. Його син (Миколин батько) Іван Іванович Міхновський народився у 1823 р. [23] Державний архів Чернігівської області (далі — ДАЧО). — Ф. 1435. — Оп. 1. — Спр. 832. — Арк. 14 зв. Коли настав час обирати життєвий шлях Івану, пішли звичним для священницьких сімей того часу шляхом — хлопця направили до Полтавської духовної семінарії. Тоді це було зовсім близько: до 1862 р. Полтавська духовна семінарія знаходилася у Переяславі — сусідньому з рідним Івану Золотоніським повітом Полтавської губернії. По закінченні семінарії двадцятирічний священик у 1843 р. дістав призначення до села Турівки Прилуцького повіту Полтавської губернії. Напевне, це призначення не суперечило волі самого Івана, адже Турівка знаходилася неподалік від Переяслава і Золотоноші. Мабуть, він не хотів відриватися далеко від батьківського дому і для нього не мала істотного значення та обставина, що Турівка розташована у далекому північно–західному закутку Полтавської губернії, а до Полтави було значно далі, ніж, наприклад, до Києва чи Чернігова. До речі, напевне саме через це адміністративна підпорядкованість Турівки неодноразово змінювалася. Була вона у складі Пирятинського, а потім Прилуцького повіту Полтавської губернії. Нині це досить велике село Згурівського району на сході Київської області. Свою історичну назву село зберегло.