Федор Турченко - Микола Міхновський - Життя і Слово

Нічого несподіваного у цьому немає. Маючи у своєму розпорядженні, головним чином, матеріали мемуарного характеру, на щось більше 3. Книш, як і інші дослідники, при всьому їхньому бажанні, розраховувати не могли. Історик Марко Антонович, який виріс в емігрантському середовищі і був свідком розмов свого батька Дмитра Володимировича Антоновича з колишніми товаришами по українському визвольному руху, які жили тоді у Чехословаччині і писали мемуари, зазначав: «Мене, спершу малого хлопця, а згодом і парубка, часто дивували спори і розходження, коли учасники цих розмов, пригадуючи «Старі часи», зовсім по–різному інтерпретували деякі події, яких вони були свідками, чи зовсім інакше пригадували їх». Як професійний історик, М. Антонович добре розумів природу цих розходжень: «Власне кажучи, нічого дивного у тому нема. Поминаючи інші моменти: політичні розходження, симпатії і антипатії, помилки пам'яті тощо, треба пам'ятати, що всі спогади є суб'єктивним твором і в них, помимо волі автора, втілювалися переживання цілого життя, його нахили і звички, розуміння, досвід, позиції… Усе це впливає і заставляє мемуариста бачити речі з певного кута зору» [14] Антонович М. Вступ // Коллард Ю. Спогади юнацьких років. — С. 8. .

На відміну від багатьох своїх сучасників, Микола Міхновський не залишив автобіографії, спогадів про життєвий шлях, щоденника. Про нього писали інші, у тому числі й ті, хто мав свого часу з Міхновським дуже складні, а то й ворожі стосунки. Інших джерел достовірної інформації про його життя за кордоном виявилося також мало, бо доступ зарубіжних дослідників до радянських архівосховищ був тоді закритий, а вітчизняні автори не мали можливості писати про діячів українського визвольного руху.

Сучасні вітчизняні історики мають значно кращі умови для дослідження біографії Миколи Міхновського. У їхньому розпорядженні — архівосховища, рукописні фонди, бібліотеки. Та скористатися всім цим належним чином вони ще не зуміли, хоча за останнє десятиліття і написали декілька статей, у яких, враховуючи історичний досвід XX ст., робилася спроба визначити місце і роль Міхновського в українському визвольному русі [15] Курас І.Ф., Турченко Ф.Г., Геращенко Т.С. М.І. Міхновський: постать на тлі епохи // Український історичний журнал. — 1992. — № 9, 10; Ткаченко Ю. «Батько українських націоналістів» (Микола Міхновський) // Віче. — 1995. — № 1; Горєлов М. Передвісники незалежної України: Історичні розвідки. — К., 1996; Лінецький С. М. Міхновський. Міфи історіографії та правда історії // «Молода нація». Альманах. — 1996. — Вип. 1. . Однак, як і їхні колеги з української діаспори, вітчизняні історики істотно не вийшли за рамки коментування написаних Міхновським текстів і спроб знайти місце його ідей у соціально–політичному контексті XX ст.

Настав час для створення узагальнюючої роботи, яка б на широкому тлі ідейно–політичних шукань епохи розкрила життєвий і творчий шлях Миколи Міхновського, визначила його роль у боротьбі українців за створення власної держави. Без вирішення цього завдання загальна картина історичного процесу в Україні наприкінці XIX — в першій чверті XX ст., зокрема історія українського національного руху, залишиться неповною, до певної міри однобокою.

Автор даної монографії зробив спробу скористатися існуючими можливостями і звернувся до архівів та інших документосховищ Києва, Львова, Москви, Харкова, Краснодара, які були необхідними для реконструкції біографії Міхновського і виявилися цілком доступними для істориків. Але, залучаючи ці документи, було б абсолютно недоречним, особливо у такому специфічному жанрі, як біографічний, відкидати і мемуарну літературу. Той же М. Антонович писав про її місце в структурі історичного дослідження так: «Незважаючи на суб'єктивний характер кожних спогадів, вони мають велике значення для вивчення даної доби, бо крім даних, що їх можна перевірити на підставі інших джерел, вони передають, нехай і крізь призму даної людини, характер і дух доби, що їх рідко можна вичитати чи відчути з документів об'єктивного характеру» [16] Антонович М. Вступ // Коллард Ю. Спогади юнацьких років. — С. 8. .

І на останнє. Про Міхновського писати надзвичайно цікаво, але водночас відповідально. Міхновський не потребує ідеалізації. Він заслужив собі місце в нашій історії. Разом з тим, він продовжує залишатися контраверсійною, дискусійною постаттю. Саме тому у запропонованій читачам монографії особлива увага приділяється достовірності наведених фактів, які характеризують життєвий шлях М. Міхновського. Це, звичайно, не означає, що автор ухилявся від використання споминів, листів та інших джерел особистого походження, переповнених емоціями, і уникав припущень, аналогій, порівнянь та інших прийомів наукового аналізу, що не ґрунтуються безпосередньо на текстах документів. Це означає, що автор прагнув ознайомити читача з документами, на підставі яких він наводить той чи інший факт, які міркування чи припущення покладено в основу того чи іншого судження і висновку.