Федор Турченко - Микола Міхновський - Життя і Слово

Сьогодні ситуація кардинально змінилася. Оглянувши минуле України на тлі світового досвіду останніх століть, ми приходимо до принципового визнання «нормальності» української нації, європейського за характером її історичного шляху. Якщо це справді так, то ми повинні визнати і право на існування в її інтелектуальному середовищі того, що М. Бахтін називає «численними свідомостями з їхніми світами». Розглядаючи світоглядні позиції Міхновського під цим кутом зору, Марія Кармазіна цілком слушно називає серед цих свідомостей і лібералізм, і соціалізм, і консерватизм, і націоналізм: «Сприймаючи їх рівноправними і не віддаючи жодному з вказаних напрямків переваги (тобто сприймаючи поза ідеологічними уподобаннями чи упередженнями), ми оцінюємо кожну з них, керуючись тим, яким є її внесок в інтелектуальну скарбницю народу, в розвиток української нації в системі європейських націй як державних, так і — винесемо окремим рядком — недержавних» [3] Кармазіна М. Світ ідей Миколи Міхновського // Нова політика. — 1998. — № 6. — С. 43–44. . Якщо розглядати феномен М. Міхновського у світлі цієї тези, то появу його чи подібної йому постаті на політико–ідеологічній сцені України наприкінці XIX — на початку XX ст. слід визнати невипадковою, цілком обґрунтованою.

Незважаючи на жорсткі оцінки, навіть противники й опоненти Міхновського сходяться на тому, що він — постать непересічна, знакова. Усупереч життєвим обставинам, він вперто йшов обраним шляхом, не турбуючись про те, як сприймає його більшість. Визнання Міхновського прийшло після смерті, коли ореол слави навколо його опонентів став розвіюватися. У сучасній українській історичній літературі, українській політології та конституційному праві України прізвище Міхновського згадується досить часто. Жодне дослідження громадянської історії України кінця XIX — першої чверті XX ст., опубліковане в умовах незалежності (а за кордоном з 1920–х рр.), не обійшлося без оцінки внеску Миколи Міхновського в українську політичну думку і національно–визвольний рух. Про діячів такого рівня українське суспільство прагне знати якомога більше і якомога об'єктивніше.

Спроби описати життєвий шлях Миколи Міхновського були здійснені невдовзі після його смерті у 1924 р. Перші статті і брошури з'явилися за кордоном й належали його однодумцям — українським емігрантам — і були адресовані, головним чином, емігрантському середовищу, у якому відбувалася гостра політична боротьба. У цих, порівняно невеликих, популярних роботах головна увага приділялась аналізу теоретико–ідеологічної спадщини Міхновського, якого стали оцінювати як «батька українських самостійників», що був реальною альтернативою політичному курсу автономістів–федералістів. Одним із основних недоліків цих робіт було те, що вони слабо документовані. Обставини життя Міхновського в них висвітлені надто скупо, хоча ці публікації переповнені цитатами з його творів, зокрема з брошури «Самостійна Україна». Автори знали Міхновського особисто або користувалися матеріалами з розповідей сучасників про нього і на основі цих не завжди точних відомостей писали про нього.

Започаткував дослідження життєвого шляху Миколи Міхновського один з його однодумців і соратників Сергій Шемет, який виступив у 1925 р. із статтею про свого товариша [4] Шемет С. Микола Міхновський (Посмертна згадка) // Хліборобська Україна. — Кн. V. — Відень, 1924–25. . Невелику брошуру про діяльність Міхновського в дореволюційні роки написав Р. Борис [5] Борис Р. Микола Міхновський в дореволюційний час. — Львів, 1936. . У 1920–1930–ті рр. про нього писали також Ю. Коллард, В. Євтимович, О. Коваленко та інші сучасники Міхновського [6] Коллард Ю. Спогади юнацьких років. 1897–1906. Українська студентська громада в Харкові і Революційна Українська Партія (РУП). — Торонто, 1972; Євтимович В. Військово–мілітарна акція «Оборони України» в 1904–1907 рр. // Календар «Червоної калини». — Львів, 1938; Коваленко О. На межі двох віків // 3 минулого. — Т. 2. — Варшава, 1939. .

У роки Другої світової війни, коли ідея самостійності України знову набула масової підтримки, у колах ОУН виникла ідея створення книги про Миколу Міхновського. Напевно, мова йшла про видання пропагандистського характеру. За цю роботу взявся добрий знайомий М. Міхновського, з яким той співпрацював 1917–1918 рр. в Українській демократично–хліборобській партії, — Віктор Андрієвський. В основу життєпису було покладено джерела фондів Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка. Але під час війни рукопис був конфіскований гестапо, так і не побачивши світ. Лише 1950 р. Віктор Андрієвський опублікував у Західній Німеччині скорочену версію цього матеріалу. У 1974 р. ця версія у формі статті була опублікована у «Визвольному шляху» [7] Андрієвський В. Микола Міхновський (Нарис суспільно–політичної біографії) // Визвольний шлях. — 1974. — № 4. .