Федір Пігідо - Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця

Разом з німецькими військами в Україну прийшли «похідні групи» Організації Українських Націоналістів (ОУН). У багатьох містах націоналістичні діячі намагалися розбудувати національне життя. У Києві активну діяльність розгорнула мельниківська фракція ОУН. До Києва прибули О. Ольжич–Кандиба, О. Бойдуник, М. Капустянський, А. Баранівський та ін. 5 жовтня 1941 року члени цієї фракції спільно з місцевою інтелігенцією утворили Українську Національну Раду (УНР). Очолив УНР ректор Київського політехнічного інституту професор М. Величківський. До складу УНР увійшли понад 60 осіб, в основному вчені, юристи, літератори.

УНР ставила своїм завданням репрезентувати український народ перед німецькою владою і співпрацювати з нею у розбудові українського національного життя, боротися проти більшовизму.

Однак окупаційна влада заборонила діяльність УНР, заперечивши прагнення українців до самостійного життя. Почалися арешти та розстріли українських діячів. Розстріл німцями бургомістра Києва В. Багазія, розгін згаданої Української Національної Ради, інші каральні акції нацистів — все це підштовхувало українських націоналістів до боротьби з окупантами. Репресії проти націоналістів як мельниківської, так і бандерівської фракцій, розгорнулися по всій Україні. Загинуло також чимало представників місцевої інтелігенції.

Готуючись до відступу, під натиском німецьких військ, радянська влада залишила у підпіллі значну кількість партійних, радянських профспілкових, комсомольських функціонерів, працівників НКВС і НКДБ. Багато агентів, диверсантів, розвідників прибували з радянського тилу літаками або суходолом. Вони мали завдання з одного боку розгортати рух опору проти нацистів, а з іншого боку слідкувати за тими, хто співпрацював з нацистами в окупаційних структурах. Використовуючи довіру окупантів, комуністи, комсомольці влаштовувались до них на службу і працювали на користь більшовицької влади. При кожній нагоді вони намагалися обмовити не лише тих, хто служив окупантам, а й свідомих українських патріотів, провокували і викривали їх перед німцями, що давало привід гестапо для здійснення масових арештів.

Всього на території Харківської області в роки війни окупанти вбили, замучили 300 тис. осіб цивільного населення, 22 700 осіб військовополонених, 164 045 осіб вивезли в Німеччину як «остарбайтерів».

«Дольметчер» (від нім. Dolmetscher), тобто перекладач.

«Переміщені особи» згідно з міжнародним правом — люди, вислані, насильно вивезені або такі, які з власної волі залишили свою країну. В грудні 1946 р. Генеральна Асамблея ООН створила Міжнародну організацію у справах біженців і переміщених осіб. У 1951 р. цю організацію було ліквідовано, а її справи передано Управлінню верховного комісара в справах біженців.

Восени 1944 р. війська Червоної армії перенесли бойові дії на територію Німеччини. Було прийнято рішення про повернення радянських громадян. Керував цим процесом апарат Уповноваженого Раднаркому СРСР у справах репатрійованих на чолі з генералом П. Голіковим. Приймання та розподіл репатрійованих відбувся у прикордонній зоні СРСР, де було створено 6 збірно–порежимних пунктів, а також 70 обласних приймально–розподільчих пунктів. З серпня по грудень 1945 р. через репатріаційну мережу пройшло 1 млн. 334 тис. осіб, з них 1 млн. 129 тис. — цивільного населення. Всього з 1942 р. по 1950 р. в Україну повернулося 1 млн. 850 тис. колишніх «остарбайтерів». Близько 200 тис. чоловіків і жінок залишились на Заході.

Нелегко було колишнім військовополоненим. Розпорядженням Сталіна у розташуванні 1–4–го Українських і 1–2–го білоруських фронтів створили 100 «фільтраційних таборів» для їх перевірки на благонадійність. Перше питання було: «Чому не застрелився, щоб не потрапити у полон?». Через ці фільтри пройшли 1 млн. 834 тис. полонених, серед них не менш як третина — українців. Ті, хто не пройшов перевірки у примусовому порядку, відправлялися на Північ, у Сибір, де працювали на тяжких фізичних роботах. Таких нараховувалося майже 300 тис. чоловік.

Лише в 1956 р. комісія, яку очолював маршал Г. Жуков, ухвалила постанову «Про усунення наслідків грубих порушень законності щодо колишніх військовополонених і членів їхніх сімей». У 1995 р. президент Російської Федерації Б. Єльцин видав Указ «Про відновлення законних прав російських громадян — колишніх радянських військовополонених і цивільних осіб, репатрійованих у період Великої Вітчизняної війни та в повоєнні роки».