Федір Пігідо - Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця

Інформацію про одеські в'язниці напередодні вступу військ не вдалося розшукати.

Південні області України Гітлер передав під управління своєму румунському союзнику. Румунські окупанти створили з них так звану «Трансністрію», спочатку з центром у Тирасполі, а потім в Одесі. Румуни встановили жорстокий окупаційний режим, який нічим не поступався німецькому. До складу Трансністрії входили лівобережні області Молдавської РСР, Одеська, південна частина Вінницької і західні райони Миколаївської області УРСР загальною площею понад 100 тис. кв. км, з них більша половина — українські землі. Тут 19 серпня 1941 р. правитель Румунії Антонеску видав декрет про встановлення Румунської адміністрації, сподіваючись назавжди закріпити за Румунією цю територію. Однак Гітлер вважав, що ця територія відходить до Румунії тимчасово, поки остання є союзником Німеччини. Цей чудовий регіон, на його думку, мав би належати Німеччині. Тому він дав вказівку контролювати дії Антонеску і фактично «Трансністрія» управлялась подвійною адміністрацією.

Румуни нещадно експлуатували цю територію. Загальна вартість награбованого майна з України становила 948 млрд. лей в довоєнних цінах. «Трансністрія» існувала аж до приходу Червоної армії.

Нам не вдалося знайти інформації про цей випадок.

На підставі власноручно підписаного свідчення, яке знаходиться в Осередку Української Культури й Освіти у Вінніпезі, ми виправили в цьому виданні прізвище проф. Олекси Вороніна, яке помилково подане в першому виданні спогадів, як Воронов.

Йдеться про Микишу Михайла Венедиктовича (1885–1971), оперного співака і педагога, народного артиста УРСР (з 1971 р.).

Йдеться про Юхименка Івана Яковича (нар. у 1892), українського актора, режисера, заслуженого артиста УРСР (з 1935 р.). За офіційними даними, І. Юхименко помер у Казані 6 лютого 1943 р.

Наведені тут свідчення професора Вороніна та Т… Івана (Умань) в 1948 році були стверджені під присягою в нотаря (Мюнхен) та надіслані як матеріяли до відомого судового процесу по позову Кравченка в Парижі. Крім того, один примірник свідчення проф. Вороніна переховується в Осередку Української Культури й Освіти у Вінніпеґу, Канада.

Керівник опорного пункту.

Бош Євгенія Богданівна (1879–1925 рр.) — російська революціонерка, одна з керівників боротьби за більшовицьку владу в Україні в 1917–1918 рр. Була головою Київського обласного комітету партії, член Всеукраїнського Центрального Комітету Виконавчого Комітету (ВУЦВК).

Міст Є. Бош через Дніпро було побудовано в 1925 році на місці колишнього Ланцюгового мосту. Ланцюговий міст (Миколаївський міст) — перший капітальний міст через Дніпро (в районі нинішнього Метромосту). Побудований у 1848–1853 роках за проектом і під керівництвом інженера Ч. де Віньоля. В 1912 році по Ланцюговому мосту почав ходити трамвай. У 1920 році польські війська підірвали Ланцюговий міст. Міст імені Євгенії Бош радянські війська підірвали у вересні 1941 року при відступі.

Генерал А. Власов під Києвом командував 37–ю армією, потрапивши в оточення, вивів частину військ. Восени 1941 р. на чолі 20–ї армії захищав Москву. Взимку 1942 р. на Волховському фронті під Ленінградом командував 2–ю ударною армією. Під час наступу німецьких військ у травні 1942 р. армія Власова потрапила в оточення. В липні 1942 р. Власова захопили німецькі розвідники. Він погодився співпрацювати з німцями, звернувся із закликом до російського народу боротися проти сталінської влади.

У вересні 1944 р. Власову було дозволено офіційно створити Комітет визволення народів Росії і формування дивізій до Російської визвольної армії (РОА). Німці очікували, що українські політичні сили підпорядкуються цьому Комітету. В березні 1945 р. за їхньою згодою було створено Український національний Комітет (УНК) як єдиний репрезентат українського народу перед німецькою владою і як верховний керівний орган для всіх українців на території Німеччини та її підвладних країнах. На голову УНК та головнокомандуючого українською армією було обрано генерал–хорунжого Павла Шандрука. Власов і Шандрук зустрілися для погодження дій. Власов запропонував останньому стати його заступником, але Шандрук відмовився.

Власов та його найближчі соратники були затримані 12 травня 1945 р. радянською групою, яка їх вистежувала, 19 квітня 1946 р. Власова і його однодумців присудили до страти через повішення, що й було виконано.