Федір Пігідо - Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця

На цих конференціях радянська дипломатія доклала великих зусиль, аби США і Великобританія визнали всі радянські республіки членами утвореної ООН. Врешті Сталінові вдалося виторгувати членство для УРСР та БРСР. Як наслідок Другої світової війни, Україна врешті об'єднала свої основні етнічні території в соборну, але ще не суверенну державу, і одержала статус держави–засновниці ООН.

Під час війни Російська православна церква підтримала сталінський режим в обороні держави перед нацистським загарбником. 9 листопада 1942 р. «Правда» надрукувала привітання Сталінові від глави Російської православної церкви з нагоди 25–ї річниці Жовтневої революції, в якому Сталін був визнаний Богом вибраним вождем, який поведе країну до перемоги над ворогом. Наступного року Сталін дозволить РПЦ вибрати нового патріарха, на незайнятий від 1924 р. престіл.

У роки війни посилилась роль РПЦ, яку негласно заохочував радянський уряд і особисто Сталін. Ця тенденція поширювалась і на УАПЦ. У проповідях священнослужителів РПЦ і відповідно, УАПЦ посилювалась увага до питань перемоги над німецькими загарбниками. Проголошувалися здравиці на честь військових подвигів радянських, у тому числі й українських, воїнів, які билися на фронтах проти нацистських агресорів.

Православна церква в Україні, її провідники і пастирі неодноразово зверталися до православних церков, віруючих країн Заходу, Канади, США та інших з метою моральної та матеріальної підтримки спільної боротьби з нацистською Німеччиною. Священнослужителі інших країн відгукувалися на так звані звернення, що сприяло зростанню чисельності сил другого фронту в Європі, підтримці спільної боротьби.

Церква неодноразово зверталася на адресу керівників держави, певною мірою прославляла державних політичних діячів, особисто Сталіна, дякувала за визволення від німецьких військ української території. У церквах і храмах збиралися кошти на виготовлення різних видів військової техніки — танків, літаків, гармат тощо. Велася велика благодійна діяльність з надання продовольчої допомоги воїнам–фронтовикам, пораненим. Звернення до релігійних почувань населення зміцнювало у них віру в неминучу перемогу над німецькими загарбниками.

Відчуваючи, що одних більшовицьких ідеологічних гасел і закликів замало для перемоги над Німеччиною, Сталін вирішив вдатися до національних почуттів, традицій насамперед російського народу. Це робилося, щоб збудити патріотичні почуття. Було замовлено кілька кінофільмів на історичну проблематику пов'язану з перемогами російського народу в минулому — «Кутузов», «Богдан Хмельницький», «Олександр Пархоменко» та ін. З цією ж метою засновані ордени Суворова, Кутузова, Олександра Невського (29.07.1942 р.), Богдана Хмельницького (10.10.1943 р.), «Перемоги» (8.11.1943 р.) та ін.

У травні 1943 р. за завданням Сталіна Президія Виконавчого комітету Комінтерну прийняла рішення про його розпуск. Комуністичний Інтернаціонал був створений Леніним у 1919 р., щоб мобілізувати комуністичні сили світу на боротьбу за перемогу світової пролетарської революції, встановлення диктатури пролетаріату, тобто диктатури однієї комуністичної партії. Члени Інтернаціоналу мали оволодіти марксистсько–ленінською теорією класової боротьби. Увесь час існування Комінтерну він знаходився під диктатом більшовиків, особисто Леніна, а згодом Сталіна. Ідеологія Комінтерну, як й ідеологія комуністичного руху, протиставлялась демократичним принципам розвитку західних суспільств. Знаходячись під повним сталінським контролем, Комінтерн, його провідні діячі під диктовку Сталіна були змушені офіційно і публічно схвалювати його репресивну діяльність у самому СРСР, повторяти сталінські версії щодо «ворогів народу», «посилення класової боротьби» тощо.

Окремою сторінкою в діяльності Комінтерну за завданням Сталіна була боротьба проти соціал–демократичних партій і руху в Європі, які кваліфікувалися як соціал–фашизм. Важливо відзначити і те, що репресіям піддали велику кількість комуністичних провідників, політемігрантів, що проживали в СРСР, провідних діячів самого Комінтерну. Були заарештовані, розстріляні, ув'язнені в ГУЛАГ керівні кадри, активісти, рядові члени багатьох компартій Європи.

На міжнародній конференції комуністичних і робітничих партій, що відбулася у вересні 1947 р. в Белграді, було створено Комуністичне Інформаційне Бюро (Комінформ) з розташуванням в югославській столиці. Після розриву з Й. Тіто і виключенням його з Комінформу в червні 1948 року, керівні органи Комінформу було перенесено до Бухареста. По суті це був свого роду ерзац Комінтерну. Комінформ був розпущений на прохання Тіто у квітні 1956 р.