Евстахий Загачевський - Cпогади фронтовика. Одісея сірого «коляборанта»

Взявши свою рушницю та побажавши щастя новому стїйковому, сходжу зполучувальним ровом до землянки. По дорозі ще заходжу до нашої «туалети», що на кінці бічного т. зв. «сліпого» рова.

Увійшовши до землянки, застаю всіх, як сплять. Якась сонна атмосфера охопила всіх, тому й я піддаюсь їй із насолодою. Тверда «прича» та шолом під головою мені, може, краще смакували, ніж дома застелене чисте м'яке ліжко з «метровими» подушками, тому я «драпнув» такого храпака, що напевно побудив інших, та на моє щастя я цього вже не бачив. Так почалось моє фронтове життя.

Уже три тижні минає, як я повню службу у фронтовій лінії. Змін у нас немає жодних. Правду говорили, що цей відтинок фронту дуже спокійний. День–в–день та сама служба без змін. Вдень поодинокі стїйки, вночі подвійні. Часами були алярми, але все кінчалось на тому, що ми, відстоявши деякий час на становищах, вертались, кленучи здорово на всі лади та усіми мовами на тих, що там позаду, яким хочеться бавитися в «войну». Що третій день був я черговим по харчі. Часом ми забирали також амуніцію, щоб поповнити припаси. Також ходив я і на нічні патрулі, на яких хіба намучився та втомлений вранці повертався назад щоб, як черговий на денну стійку, змінити другого. Одяг мій уже геть чисто втратив свій блиск нового і став подібний до тих, в яких ходили старі фронтовики. Також і в мене показались «вояцькі друзі» — воші. І не диво, чоловік не миється, бо хіба годі називати миттям те, що кожного ранку виливаю на себе пів їдунки води. Хоча довкруги було води досхочу, бо це місцевість багниста, однак за браком більшої посудини, не можна було її дістати. Води можна було набрати лише вночі; вдень про це не могло бути й мови. Свою білизну я вже попереношував на обі сторони, але й так мусів кожного ранку влаштовувати, як то німці говорили, «партізаненягд», себто лови на вошей.

У цьому часі я отримав першого за такий довгий час листа з дому Написав брат, що припадково дістав мою адресу від рідні, якої син був чи мав бути разом зі мною на вишколі у Гайделяґрі. Лист був адресований ще на табір, тому й був в дорозі доволі довго.

В листі дорікав мені брат мою таку довгу мовчанку та повідомляв, що мати почувається добре, що він одружився та що незабаром буде батьком. Про старшого брата немає жодної вістки, пропав десь за большевицької окупації. На закінчення — поздоровлення від усіх; та ще просив, щоб я взяв відпустку, раз уже так близько рідного міста.

Я йому відписав зараз таки ж цього дня, коли одержав листа. Як міг виправдувався за мовчанку, не подаючи причини, щоб не пошкодити цим собі, ну, і тим більше їм. Обіцюю, що, скоро лише буде змога, постараюсь приїхати, тоді вже побалакаємо про все. Про те, що я на фронті, не писав, щоб не журити цим матері.

Від якогось часу в нашій сотні ходять чутки, що наш курінь має відійти на відпочинок. Радіємо цією вісткою, бо вже остогидло нам це вишукування вошей в одязі. Тепер червень, горяче, і я радо викупався б десь у ставі чи річці.

Ось так монотонно проходять нам дні цього фронтового життя. Однією розвагою чи радісним моментом є хвилина, коли вернеться черговий із харчами та приносить пошту. Якось із сумом відходжу на своє «лігво» чи на стійку, коли після роздачі пошти не маю жодного листа.

Однієї ночі, десь у половині червня 1942 року, як завжди по вечері та по скінченій службі, я ліг на причу заснути. Якось довго я не міг заснути, аж врешті зморений сном заснув.

Як довго я спав, не знаю. Пробудив мене сильний грюкіт та не дуже далекі розриви гарматних стрілен. Я моментально збудився і в декількох секундах був у повному виряді. В такому самому стані я побачив і решту своїх друзів. Ройовий уже вислав двох стрільців на нічні стійки.

В землянці тишина, на обличчях присутніх повага й вичікування чогось незвичайного. Ройовий дає накази, щоб приготовити два запасні кулемети та скриньки з амуніцією. До столу прикріплюємо «млинок» що набиває порожні «гурти» ленти патронами. При телефонному апараті сидить вістун Кілеман, очікуючи наказів із сотенного бойового штабу.

Тимчасом надворі пальба перемінюється в безперервний гул. Також чути десь близько кулеметну та рушничу пальбу. Це вже нас нервує, кожен нервово курить цигарку за цигаркою. Легке відпруження. У міжчасі Кілеман відбирає по телефоні наказ. З наказу довідуємось, що ворог почав сильний наступ на лівому крилі нашої бриґади, де фронт тримає наш десятий полк.

Без зайвої суматохи, забравши кулемети та запасну амуніцію, по черзі виходимо на наперед визначені місця. Я та вістун Кілеман, забравши кулемета та запасну амуніцію до нього, займаємо праве вогневе становище, де й уставляємо кулемета, заклавши й провіривши у ньому замок. Ждемо.