Віктор Рог - Життя для України (збірка)

І хоча 15 жовтня 1959 року підла рука посланця червоної Москви Богдана Сташинського перервала життя Провідника, тисячі членів ОУН продовжили справу боротьби за державність. Саме тому у 1991 році незалежність України була здобута без крові, за неї заплатили життям сотні тисяч кращих синів і дочок української нації, за неї поклав своє життя Степан Бандера.

Блискучий життєвий чин Провідника ОУН і його ґрунтовна ідейно-теоретична спадщина є неперевершеним зразком для українців, прикладом і настановою, як слід жити і боротися за національний ідеал. Саме тому всі українські патріоти шанують ім'я Бандери, саме тому ця героїчна постать відома в усьому світі.

На моє глибоке переконання, якби наші політики частіше зверталися до творчого спадку Провідника, можна було б уникнути багатьох помилок і хибних кроків, котрі призвели до того незавидного стану, в якому нині перебуває наша Україна взагалі і національно-державницькі сили зокрема. І це не випадково, адже серед багатьох інших теоретиків націоналізму Степана Бандеру вирізняє те, що він був одночасно практиком, довгий час очолюючи революційну ОУН, перебуваючи на вістрі боротьби проти поневолювачів українського народу.

Під прапором Бандери легендарна УПА дала світові безприкладні зразки героїзму, жертовності і звитяги.

Під його проводом ОУН стала авангардом і рушійною силою української національної революції, суть якої полягає, за словами Бандери, у «докорінній зміні, яка охоплює зміст і структуру державно-політичного, суспільно-державного й економічного життя... Нові ідеї, нові сили, нові системи піднімають боротьбу проти ідей, сил і систем, пануючих у дотеперішньому укладі, щоб їх усунути, прибрати кермо життям і розвитком свого народу та дати йому нові напрями, нові форми».

Сьогодні ж маємо лише часткову зміну «декорацій» та регулярну зміну «масок» при абсолютному збереженні змісту і персонажів «вистави», в якій народу відведена в кращому випадку роль «статиста», замість докорінної і рішучої зміни ситуації шляхом боротьби і, як результат, заміна прогнилого старого перспективним і життєстверджуючим новим. Здобути тривалу і омріяну перемогу можна лише внаслідок безкомпромісової боротьби, а не хитрувань, інтриг, крутійств, політичних спекуляцій, поступок, невизначеності, ідеологічного пристосуванства та партійної мімікрії.

Бандера знав, що «Ні на що не здадуться навіть найкращі нагоди й готовність допомогти, якщо сама нація не виборює й не кує своєї долі власною боротьбою». В боротьбі за свободу слід розраховувати лише на власні сили, мобілізовуючи і організовуючи їх.

Наша біда полягає в тому, що ми не вчимося на уроках минулого, трагедія українців, що в середині століття ми мали Бандеру, але не мали держави, а в кінці століття маємо державу, але не маємо Бандери.

Вивчаймо його заповіт, довершімо його боротьбу

ВІРНИЙ СИН УКРАЇНИ

Все, що мав у житті,

Він віддав для одної ідеї.

І горів, і яснів, і страждав,

І трудився для неї.

Іван Франко

Так уже сталося, що всі роки незалежного життя від 1991 р. Україна «шукає свій шлях». Про це щодня чуємо з вуст найвищих можновладців, читаємо в найтиражніших газетах. Ця теза переслідує пересічного громадянина всюди. За таких умов ми повсякчас змушені аналізувати прорахунки держави на цьому шляху та прогнозувати її подальші кроки. І лише деякі наважуються поставити хоча б собі питання: шлях куди ми шукаємо, і навіщо? Адже насправді шлях державного буття українській нації вже вказано, вказано тими ідеологами і практиками національного руху, для яких саме поняття «українська нація» стало святим. Тож чи не кращим було б спрямовувати свої сили й енергію на подальше розпрацювання їхніх ідей, втілення їх в життя, а не беззмістовні пошуки чергового шляху в нікуди, яких так багато знала українська історія?

У вислідах існуючого стану речей як ніколи актуальними сприймаються думки провідних подвижників національної справи, тих, чий авторитет залишається для нас і сьогодні дороговказом на шляху до державного відродження та утвердження. Однією з таких знакових постатей в нашій історії був і залишається провідник Організації Українських Націоналістів Ярослав Стецько, який присвятив своє життя боротьбі за побудову справді суверенної та соборної України та її ствердженню на світовій арені.

Ярослав Стецько народився 19 січня 1912 р. в Тернополі в сім'ї отця Семена і Теодозії з Чубатих. Обдарований непересічними здібностями, він з відзнакою закінчив гімназію в Тернополі й студіював у 1929-34 рр. право й філософію у Краківському та Львівському університетах.