Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— А хто ж очолює і керує всіма тими загонами? — запитав я.

— Весь цей рух на Волині очолює Крайовий Провідник Клим Савур (його справжне прізвище Клячківський), а фактично командує тими загонами петлюрівський полковник Гончаренко (дійсне прізвище Ступницький). Він був начальником військової школи у Рівному, а тепер начальником штабу УПА, — сказав Славко.

— І всі командири тих шкіл підпорядкувалися велінням ОУН? — запитав я.

— Ні, знайшовся такий Боровець, що пізніше назвав себе Бульбою. Він раніше за інших вийшов з-під підпорядкування німців, залишив свої Сарни і пішов зі своєю школою в ліс. Напочатку до нього тягнулося багато молоді і йому вдалося створити великий загін. Він вів боротьбу з німцями, з червоними партизанами та одночасно переслідував ОУН, що діяла в його загоні (між іншим наш Лісовик був у охороні самого Бульби). Але, як по велінню ОУН пішли всі школи в ліс і створили УПА, то тоді майже всі люди від Бульби перейшли до загонів УПА. Переходили організовано цілими сотнями, — сказав Славко.

— Ви, Славку, давно вже належите до ОУН? — запитав я.

— Я і зараз точно не знаю, чи я належу. Я займався літературою в основному. Мене сюди на вишкільну роботу покликали недавно. Коли б усе увінчалося успіхом і нарешті утворилася незалежна українська держава, то я знову пішов би у літературу. Політики змінюють державний лад, але вони не здібні зробити кращою саму людину, а від людей залежить усе. Натомість мистецтво, література, здатні змінити саму людину на кращу, ніж вона є насьогодні. Справжнє мистецтво і література, вірні своєму гуманістичному покликанню, відображають прекрасне у природі людей і таким чином ушляхетнюють людей, не дають їм очерствіти й отупіти духовно, — сказав Славко.

— А ви, Славку, вірите в успіх нашої боротьби? — запитав я.

— Успіх чи неуспіх нашої боротьби залежатиме від багатьох обставин незалежних від нас. Якщо західні держави відкриють другий фронт у Греції і вдарять клином через Балкани на Прибалтику, то звичайно, ми виграємо і українська незалежна держава створиться неодмінно, а якщо західні держави відкриють другий фронт в Італії і Франції, то тоді — все пропало: нас задушать і оклюють, — сказав Славко, — але таких міркувань голосно не вільно висловлювати.

— Але ж західні держави підписали військовий договір з Радянським Союзом, у якому мова про спільну координацію військових дій і, крім того, сама ОУН створена «по образу і подобію» фашистських партій з тією ж ідеологією, що спирається на філософії Ніцше, Шопенгауера і Макіявеллі. Як же тоді західні держави подивляться на нас? — запитав я.

— Це не страшно. Зараз в ОУН заанґажовано багато безпартійних, таких як ось ми. Нам основне це — незалежність, а питання соціяльно-політичного ладу — другорядне, яке вирішиться по ходу державного будівництва. Я особисто не проти, щоб усі найважливіші соціяльно-політичні питання вирішувалися шляхом референдуму. Мені подобається демократія на зразок англійської демократії, — сказав Славко.

— О, чудово, то може ми тоді, Славку, виробимо спільну політичну плятформу, — жартуючи, сказав я. — Ви висуваєте незалежність як основу основ. А я ще додам «свободу думки і слова». Таке гасло припадає до смаку нашому народові, бо він спирається на традиції нашої славної Козацької доби, — сказав я.

— Гаразд, я згідний, — жартуючи відповів Славко, але в козаків під час походу існувала військова диктатура, а ми ж зараз у поході.

— Добре, будемо підтримувати у поході військову диктатуру аж до першої зупинки, яка називаеться «Українська Незалежна Держава», — додав я.

Жіночий вишкіл був зо 300 метрів від чоловічого. Лекції читалися вкупі, разом і мешкали. На тому вишколі були в основному учительки і зрідка медички та інші дівчата із східніх областей. Всі вони були молоді, збуджені весною, їм хотілося кохання, а не політики, а Славка вони очима просто їли. Наші лекції вони старанно записували і не більше. Мене чомусь вони вважали за східняка і, мабуть, тільки тому ставилися дуже прихильно. Я, було, один раз сказав їм, що я не східняк, а вони на це тільки засміялися, а одна сказала: «Не обманюйте, а звідкіля б ви так знали східню Україну і всі події, що там відбувалися ще до війни. Та, крім того, ви і в марксизмі розбираєтеся краще від нас всіх. Ось Лісовика і Макара відразу видно, що вони західняки!»

— А Славка не видно, що він західняк? — усміхаючись, запитав я.

— О, Славко! — з любов'ю промовили всі й засміялися. — Славко зовсім інший чоловік. Він особливий, таких ані на сході, ані на заході більше не знайдеш, — закінчила Ярослава.