Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Хата призначена для проведення вишколу стояла над шляхом, що сполучав Луцьк з Рівним. Тим шляхом німці безперервно їздили і ходили. Священик у вільні хвилини дрижачими від страху устами молився Богу, щоб німці не зайшли у хату. Всі інші були готові розправитися з німцями у ту ж хвилину, як тільки вони з'являться у хаті. Там лекції читали інструктори Крайового Проводу. Всі вони були непогано ерудовані і лекції читали на досить високому рівні. На тому вишколі ніяких дискусій не влаштовувалось. Це були люди віри. Вони вірили своїй організації і своєму проводові. Я цей вишкіл закінчив блискуче. Після вишколу окружний провідник призначив мене інструктором в окружну інспекторську групу до Лісовика.

Лісовик прийняв мене радо. Він радів з того, що число підвладних у нього збільшується. А для мене це призначення було великою радістю насамперед тому, що я матиму змогу бути із Славком. Крім того я радів, що зможу, читаючи лекції, вправити щось своє, добре продумане і перевірене самим життям. Лісовик дав мені конспекти з політики та організації і я почав готуватися до викладання. Усі ті конспекти я упорядкував по-своєму, а тоді віддав друкарці до друку. Друкарка старанно видрукувала і віддала мені.

Незабаром нас викликали в село Корито, Острожецького району, на вишкіл жінок. Вишкіл відбувся на хуторі у хаті, захованій у долині між двома високими горбами. Господар дому з глибоко замріяними розумними очима прийняв нас радо і гостинно.

Для мене це був перший вишкіл, на якому я виступав у ролі викладача. Роботу інструктора я засвоїв досить швидко і бездоганно. Дівчата питань майже ніколи не ставили, але натомість все старалися записати. Бесіди з дівчатами у вечірні години нам не вдавалися. Весна, сповита чарівною волинською красою, тягнула їх до кохання, до романтики, а не до політики. Вони тільки те й робили, що зглядалися на Славка, дехто немов би за кожним його словом заглядав у рот.

Після закінчення того вишколу нас вислали до села П'янне. Їхали ми туди підводою. Це була незабутня подорож. П'янський ліс, через який ми їхали, тільки-що почав пробуджуватися з нічного сну. Птахи випробовували свої голоси, немов би перекликаючись між собою. Всі мої супутники вслухувалися у ту чудову лісову музику і мовчали. Село П'янне суціль було вкрите білим, як молоко, черешневим цвітом. Все пахло блаженними пахощами. На хуторах ждало нас дві групи: одна дівчат, а друга xлопців.

Серед хлопців було двоє із загону УПА, що прибули на вишкіл з поліських лісів. Ці хлопці жваво з бравурою оповідали своїм товаришам по вишколу про формування українських військових загонів, про бойові сутички з німцями. Все це на той час звучало романтично, або навіть зовсім леґендарно. Всі на вишколі доброзичливо заздрили їм. Вони були у центрі уваги всіх. На тому вишколі також проводились вільні бесіди, але були вони іншого характеру. Цю групу зовсім не цікавив соціяльно-політичний бік того руху. Їх цікавила історія козацької доби. Лісовик просто сяяв з радости. Він любив вечорами після лекцій заводити бесіди про Хмельниччину і наводити аналогії до нашого руху. Це був його ковзок, на якому він самозакохано стрибав.

— Полісся із всіма своїми непрохідними лісами, болотами і озерами — це сучасна Січ, це наша Велика Хортиця, до якої тягнеться вся наша молодь, в жилах якої бурлить козацька кров. Тепер увесь наш народ повернувся обличчям до лісу. У поліських лісах формуються збройні сили нашого народу, яким призначено самим Богом визволити свій Рідний Край, свій народ від німецьких загарбників і москалів, — сп'янілий від захоплення самим собою, говорив Лісовик.

Першим своїм виступом Лісовик іноді захоплював слухачів, а вже другим і третім розчаровував безкінечними повтореннями та власним сміхом штучно викликаним для підкреслення влучности сказаного.

— Про які ж це збройні сили мова, де вони взялися і де здобули зброю? — тихо запитав я Славка.

— 3 приходом німців на наші землі по всіх містах Волині були організовані військові школи. Все це робилось за дозволом і під контролею німців. В тих школах вишколювалися тільки українці. Командирами та інструкторами в них також в основному були українці. У всіх тих школах підпільно працювала ОУН. Восени 1942 р. німці задумали школи перекинути на захід, у Францію і Голляндію. Тоді ОУН дала команду всім тим школам і шутцполіції забрати якмога більше зброї й амуніції та йти в ліс. На цей заклик ОУН тоді зі зброєю в руках пішло в ліс понад 4 тисячі. Вони і стали основним кістяком наших загонів УПА (Української Повстанської Армії). Все це, до речі, сталося якраз тоді, коли німці розпочали масовий вивіз нашої молоді у Німеччину на каторжні роботи. Оце ж якраз тими своїми безглуздими діями німці і штовхнули всю молодь Волині до лав УПА, — спокійно сказав Славко.