Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Волинь то ще не увесь народ, — сказав я, — це лише маленька частина нашого народу.

— Чому тільки Волинь, а Галичина, а Схід? — заперечив Лісовик.

— Ми там не були, не бачили і тому не можемо так самоупевнено говорити про ті землі — спокійно відповів я.

— Що ж, навіть серед учнів Христа був Хома, — сказав Лісовик і, зітхнувши, відвів свій погляд вбік, а потім додав: — Якщо вже тупе, глухе, затуркане Полісся піднялось, то що тоді говорити про Галичину. Галичани свідомий народ, там ОУН давно закріпилась, а ваше Полісся ще донедавна було комуністичним, червоним.

— А УПА в Галичині є? — запитав я.

— Як треба буде, то буде й УПА, — невдоволено відповів Лісовик.

— Так, це правда, Волинь, а особливо Полісся, до війни було охоплене комуністами. Свій успіх на Волині і Поліссі націоналісти повинні завдячувати більшовикам.

— Про що ви взялись сперечатися, — сказав Макар. — Совєтська армія далеко звідсіля і нам поки що доводиться вести боротьбу з німцями, а не з більшовиками.

— Армія справді далеко, але червона партизанка недалеко, — сказав Лісовик.

— Де ж ви бачите ту червону партизанку? — з присмішкою запитав Макар. — Вони сплять десь там за Сарнами в лісах і тільки час-від-часу роблять вилазки на контрольовані нами терени, щоб зірвати залізницю і запастися продуктами у наших селах.

— А за Медвєдєва то ви забули. Він же сидить тут у нас під носом, у Цуманських лісах, — сказав Лісовик.

— Так, це правда, Медвєдєв недалеко, але ж він тільки сидить і займає всього на всього кількадесят квадратних кілометрів, — сказав Макар.

— Але живе за рахунок контрольованих нами теренів, — відповів Лісовик. — Він же грабує наші млини і наших селян. А найгірше те, що вони зривають залізниці на території найбільше національно свідомих сіл. А німці приїжджають і валять ті села, і розстрілюють ні в чому невинних людей. Вони ухитряються німецькими руками нас бити.

Увечорі ми приїхали на призначений хутір. Хутір був чудовий. Вся садиба потопала у квітучому саду, а за садом розкинувся чудовий березовий гай. На тому хуторі ми відпочивали два тижні. Господар був штундою і одразу взявся нас просвіщати в Божому слові. Славко, я і Макар не дуже охоче вступали з ним у дискусію, зате Лісовик те й робив, що сперечався з господарем. Господар дому був пожилим статечним чоловіком. Мав двох дорослих синів і дочку. Сини ласо дивились на зброю (всі друзі були при зброї), але їх віра не дозволяла їм навіть руками торкнутися її. Донька жадібно зглядалась на Славка і обдаровувала його привабливими усмішками, але Славко з дівчатами ніколи далі своєї природної увічливости не йшов. У Луцьку в нього була наречена і він був вірним їй.

— От ви кажете, що вбивство є найбільшим гріхом перед Богом і людьми, а уявіть собі таку ситуацію, що ось зараз на наше подвір'я прийшли німаки і забирають у вас останню корову і тієї ж миті ваша дружина почала сперечатися з німцями, а німаки почали її бити і налаштовувати автомат проти неї. Що б ви робили: чи ждали б поки німці застрелять вашу любу дружину і маму ваших діточок, чи схопили б оцей автомат і застрелили б німака? — сповнений самовдоволенням запитав Лісовик, смакуючи наперед свою перемогу над господарем дому.

— Ця ваша хитромудра ситуація, придумана вами, ніколи не могтиме статися хоча б тому, що моя дружина ніколи не стане підставляти своєї голови за корову, — відповів господар.

— У Святому письмі стоїть, що хто з мечем приходить, той від меча й гине, — пихато сказав Лісовик, а потім додав: — Адже і німці на нашу землю прийшли з мечем, від меча вони і загинуть.

— Бог не раз таких грішників нищить, — спокійно відповів господар.

— Так ви тих, що захищають свою землю, свій народ, зі зброєю в руках, називаєте грішниками?! — з обуренням сказав Лісовик.

— Я так не сказав, — схвильовано подивившись на Лісовика, відповів господар. — Це, що ви зі зброєю в руках виступаєте проти озброєних до зубів німців, ще можна зрозуміти, але те, що ви робите з поляками, то вже не вкладається ні в які рамки. Ось недавно у Ліжині замордували учительку-польку і вкинули у колодязь… І це зробили її колишні учні, яких вона кілька років тому вчила… Й це не одинокий випадок, вже може місяць поляків вбивають то тут, то там. Нападати зненацька на мирних людей і вбивати їх, то вже аж ніяк не по-лицарському, — сказав господар.

— А що зробили на Холмщині поляки з нашими українськими селянами? Ви знаєте про те, що ще в 1942 р. за березень і квітень поляки спалили біля сорока наших українських сіл і 130 церков та убили 34 тисячі людей! Вони їздили верхи на наших священиках, а потім у жахливий спосіб замордовували їх, вони ґвалтували наших дівчат на очах батьків, а потім убивали їх і батьків, — люто відповів Лісовик.