Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Я не знаю, може воно було і так як ви оповідаєте, але ви оцими своїми страшними вбивствами мирних поляків берете на себе великий гріх перед Богом і людьми. Ви ж не йшли вбивати тих поляків, що на Холмщині палили наші села, руйнували церкви і вбивали людей. Тут же вбиваєте невинних і абсолютно безборонних людей, — сказав господар.

— Ви, господарю, так не говоріть за нас — «ви вбиваєте». Ми особисто нікого не вбиваємо. Наша зброя — виключно сила книжки і друковане слово. Ми по суті нікого і не закликаємо вбивати. Наше основне діло — пробуджувати самосвідомість неповторности і окремішности нашого народу, — сказав Славко.

— Вибачаюсь, я вибачаюсь, — уклоняючись, винувато сказав господар.

Звідти окружний провідник відослав нас у село Дроблавичі. У тому селі тоді якраз відбувалася крайова нарада ОУН. На тій нараді провідника Луцької округи перевели на посаду заступника крайового референта суспільно-політичної референтури. А провідника Горохівсько-Волинської округи, Крилача, перевели на посаду обласного провідника. Всіх інших окружних провідників також попереводили на вищі посади. Нашого Славка вибрали в редакцію крайової суспільно-політичної референтури. Макара направили в Ковельсько-Любомельську організаційну округу. А Лісовика і мене закріпили за крайовою суспільно-політичною референтурою інструкторами.

Якраз під ту пору як крайова нарада почала свою роботу, загін червоних партизанів із Цуманських лісів прорвався у село Малин Острожецького району і забрав там усю муку з млина (цей млин тоді не працював на німців). Німці у відповідь на ту акцію, зле зорієнтовані поляками, що в них служили, зібрали біля двох тисяч фольксдойчів польського походження і оточили увесь Острожецький район. Прочесавши увесь район, вони увійшли в село Малин. На підступах до села затримали районного провідника Лисого на прізвище Гулій із села Свищева і там його розстріляли разом з найближчими його співпрацівниками. У селі Малин німці разом з польськими фольксдойчами зігнали до церкви всіх українців з української частини Малина, а до школи всіх чехів з чеської частини Малина і запалили школу й церкву. Тих, що пробували видістатися з вогню — розстрілювали на місці. Ті страшні злочини німці робили зовсім спокійно і дивились на це як еспанці дивляться на бій биків. Тоді у Малині загинуло біля 800 чол.

— Червона партизанка Медвєдєва в Цуманських лісах знала про той наступ німців на Острожеччину, але перешкоджувати німцям у тій злочинній операції не лежало в їхньому пляні. Для них основне було забрати муку, — сказав окружний провідник.

— А чому відділи УПА не прийшли на виручку, — запитав я.

— Наші відділи стоять аж за Колками, це близько 70-ть кілометрів звідси, — відповів окружний провідник.

Ми тоді, відповідно до наказу, переплили човнами Стир і разом з усіма учасниками крайової наради відправилися в напрямку Володимирця. Це була перша половина червня. Волинь красувалась своїми чудовими садами, зеленими соковитими хлібами і замріяними лісами. Тільки то тут, то там вибухи автоматів вороже прорізували життєдайне повітря, забирали життя нашим невинним мирним і роботящим селянам. Під вечір ми в'їхали в якесь село — чудове, на горбочку серед високих дерев красувалася гарна церква. Це було село Садів. На садівських хуторах під дрімучими лісами ми зупинилися на ніч. Станичний села Садів розмістив нас по два-три в кожну хату. Жінки, а особливо дівчата, просто випрошували у станичного нас до себе на вечерю і ночівлю. Я разом з Лісовиком і якимсь Дятлом попав до жінки, що мала років сорок. Дочка її була ще тільки у розквіті, незаміжня. Мама і дочка ходили біля нас як біля рідних дітей. Вони повипирали нам усе і попрасували. Дятел був струнким і дуже вродливим хлопцем. Дівчина дуже ласо заглядала на нього. Але Дятел вів себе стримано, як і всі націоналісти.

— Як ви, друже, дивитесь на роботу СБ, — зненацька запитав мене Дятел.

— Я не знаю, про що саме мова, — відповів я.

— Про СБ ж питаю вас, про нашу Службу Безпеки. Ви ж знаєте, що до нас у відділи УПА і в організацію засилають своїх шпигунів німці, поляки і більшовики. Отже, ми повинні їх розкривати і знешкоджувати.

— Я на цьому не розуміюся. У таких органах я ніколи не працював, а навпаки подібні органи все життя мене переслідували, — відповів я.

— Отож ми і боремося з тими органами, що вас переслідували.