Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Здесь есть возможность читать онлайн «Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Париж, Балтимор, Год выпуска: 1974, Издательство: Українське видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка, Жанр: Биографии и Мемуары, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

За східнім обрієм [Спомини про пережите]: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «За східнім обрієм [Спомини про пережите]»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Данило Шумук керував 2-місячним страйком політкаторжан у 3-ому таборі влітку 1953 р. в Норильську. За публікацію Самвидавом цієї книги спогадів автор був засуджений в січні 1972 року на 10 років таборів.

За східнім обрієм [Спомини про пережите] — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «За східнім обрієм [Спомини про пережите]», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Німці за той час кинули цілу армію на галицько-волинську границю. На десять кілометрів вздовж всієї границі в кожному селі стояло по 500–700 німців. Пробиратися через ту смугу було нелегко, але пробиратися треба: з крайнього села, яке було ще без німців, ми взяли зв'язкового, щоб відвів нас до зв'язкового в те село, у якому були німці (німців розміщували в кожній хаті, за вийнятком хати станичного і зв'язкового). На краю села стояли німецькі вартові у своїх білих маскіровочних накидках. Вартових ми обійшли. На вимогу нашого зв'язкового, зв'язковий того села дуже неохоче, але все ж таки відкрив хату і пустив нас до неї (медсестру ми залишили, щоб вона прийшла вдень). Свого зв'язкового ми відпустили, а цей відмовлявся далі нас відпровадити. Його хитромудрі викручування в такій вийнятково тяжкій ситуації мені вкрай не сподобались. Я вийняв свій пістоль і, спрямувавши його цівку до господаревих грудей, сказав:

— Негайно тихесенько одягайтесь обоє зі своєю дружиною і відводьте в напрямку Волині до другого села; якщо тільки відведете нас німцям, то пам'ятайте про те, що першими згинете ви, а тоді вже ми, — твердо і рішучо заявив я.

У ту ж мить примхи господаря щезли. Через хвилин п'ять ми вийшли з хати і тихенько, обходячи всі німецькі пости, пішли до сусіднього села. Снігу було багато, йти важко, але небезпека і мета додавали нам бадьорости. Біля другого села ми зупинилися біля триста метрів від села.

— Ви, — звернувся я до чоловіка — йдіть у село і, самі придумайте, якими способами, привести сюди зв'язкового, бо в противному випадку вам із своєю дружиною прийдеться відпроваджувати нас ще далі. Ваша дружина залишиться з нами, а ви йдіть швидко і приводьте.

— То ми краще підемо вдвох з дружиною, — благально сказав зв'язковий.

— Ні, ні, дружина залишиться з нами, якщо ви боягуз і не повернетесь сюди, то тоді ваша дружина поведе сама нас аж на саму Волинь і вам буде соромно своєї дружини.

У міжчасі ми протоптали собі стежку в снігу і ходили нею метрів десять туди й назад. Незабаром прийшли зв'язкові. Тим разом попав нам у зв'язкові молодий і досить сміливий хлопець, з ним було приємно і весело йти. Слідуюче село лежало вже під самою границею. Зв'язковий завів нас до станичного. Станичний був чоловік літній, років сорок п'ять, гарно одягнений, сидів і грав у шахи зі своїм сусідом. На наше — «Добрий вечір» — він неохоче підняв на нас очі і, відповівши на привітання, знову опустив голову над шахівницею, абсолютно і не думаючи нас питати хто ми такі, звідкіля і куди йдемо. Ми терпеливо стояли хвилин п'ять і слідкували за рухами і виразом обличчя станичного. А він преспокійнісенько вів роздуми над фігурами, що стояли на шахівниці, а про нас, мабуть, і забув, що ми стоїмо в його хаті під порогом. Я, як і завжди стояв спереду, а мої двоє друзів стояли зараз же за мною. Моє терпіння стікало швидко, а нерви накрутились до одказу. Я вийняв пістоль і підійшовши до столу, твердо скомандував:

«Встати!»

Станичний, зобачивши цівку пістоля, швидко спам'ятався і відразу, зірвавшись на ноги, переляканим голосом запитав:

— Чого вам треба, я зараз все зроблю.

— Негайно запрягайте свої коні і відвезіть нас на Волинь. Зрозуміло!? — різко сказав я.

— Я станичний, я дам вам підводу іншу, — сказав станичний.

— Швидко, в ту ж хвилину запрягай і вези!

Стир і Ворон також витягнули свої пістолі і стояли мовчки.

Господар почав швидко одягатися, а сусіда хотів було йти додому, але я затримав його і велів допомагати господареві запрягати коней.

Через хвилин десять підвода була вимощена і коні запряжені. До границі було всього кілометрів п'ять. Через годину ми вже були на Волині на хуторах. Станичний всю дорогу тільки сопів і мовчав. Я також не вважав за потрібне заводити з ним розмову. На прощання я сказав до станичного:

— Запам'ятай, що все це обійшлося тобі дуже дешево: коли б на Волині так поступив станичний, то йому прийшлося б за це розплачуватись дуже дорого.

— А хіба я знав хто ви такі, — винувато сказав станичний.

— Треба знати, — відповів я.

На другий день вранці ми вже були в Стрільчі в Ковальчуків. Звідти я поїхав на Володимирщину в село Бужковичі, а Стир і Ворон поїхали по своїх напрямках.

У Бужковичах була хороша домівка, в якій іноді я зупинявся. Оцеж я рішив трохи там відпочити. Через декілька днів зв'язковий крайової Служби Безпеки знайшов мене і там, його вислали з терміновою поштою до мене. Володимир писав негайно з'явитися у село Колону. У Колоні мене зустрів крайовий референт СБ Митла і його перший заступник Володимир. Цей виклик був мені загадковим. Але недовго прийшлося озадачуватися ним.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «За східнім обрієм [Спомини про пережите]»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «За східнім обрієм [Спомини про пережите]» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Йосиф Сліпий - Спомини
Йосиф Сліпий
Никифор Авраменко - Спомини запорожця
Никифор Авраменко
Юрий Шумук - Проект «Сонора»
Юрий Шумук
Михайло Драгоманов - Австро-Руські спомини (1867-1877)
Михайло Драгоманов
Отзывы о книге «За східнім обрієм [Спомини про пережите]»

Обсуждение, отзывы о книге «За східнім обрієм [Спомини про пережите]» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x