Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Отже виходить, полковнику, судячи з ваших слів, що зло, обман, шахрайство сильніші від добра, справедливости й чесности? — запитав я.

— Ні, зло не сильніше від добра, справедливости й чесности. Справа ось у чому, — Зло ніколи не виступае відкрито як ЗЛО, воно дуже майстерно маскується під личиною ДОБРА; воно назовні носить усі ознаки добра, а в самих глибинах свого єства, своеї сутности є підступним злом найгіршого ґатунку. Чесна людина нездатна захищатися перед підступною хитрістю зла, перед обманом і тому часто попадає в тенета злих сил, — сказав Ступницький.

— Отже, сила зла таїться в хитрощах та підступності?

— Так, — відповів Ступницький.

— Отже ОУН кинула правильний клич: «3 більшовиками по-більшовицькому!»

— Ні, я не прихильник таких кличів. Тоді зникне сенс боротьби: ми уподібнимось до тих, з ким ведемо боротьбу. Японський філософ Утімура писав: «Істина божественна і проголосили її зовсім не ради держави. Якщо ми невсилі спасти державу, нам залишається тільки докласти усіх сил, щоб спасти істину. Якщо ми збережемо істину, то держава хоч і згине, може відродитися знову; якщо ж зречемося істини, то держава, навіть коли буде процвітати, врешті загине. Любов до батьківщини містить у далеко більшій мірі вірність істині, ніж вірність державі», — на підкріплення своїх тез зацитував Ступницький.

— Чудово! — сказав я і попросив дозволу записати ту цитату.

— Я радий, і то дуже радий, що ви так думаєте, — схвильовано сказав я, — але практично ми все ж таки простуємо до організації тоталітарного типу.

— Так, це правда, ОУН тоталітарного напрямку, але на сьогодні вона єдина здатна вести боротьбу з окупантами і тому ми змушені співпрацювати в ній. Крім того, працюючи на ОУН, ми одночасно змінюємо її дух, її обличчя. Ми вносимо в неї «свіжу кров» і це все колись дасть свої наслідки, — ствердно сказав Ступницький.

— Як на мене, ми також не повинні нехтувати соціяльні питання, усім же нам треба їсти, зодягатися, користуватися транспортом і всякими іншими послугами, а це все належить до соціяльних питань.

— Так, це правда, над соціяльними питаннями пораються всі, але не всі роблять з них ідола. Ми ж люди, а не дикі звіри, і не можемо, не маємо права соціяльні справи вважати самоціллю людського роду. Людство відрізняється від усього тваринного світу своїм духовним життям, тією своєю частиною інтелекту, яка працює не для інтересів тіла нашого, а для інтересів духу. Оскільки люди являються панівними істотами на нашій плянеті, остільки й дух панує над матерією. Матерія служить лише формою прояву сили й краси духу. Успішне упорядковання соціяльних справ є лише сприятливий засіб у відвічному стремлінні до духовних вершин, — з урочисто духовним виразом очей закінчив Ступницький.

— А чи комуністична ідея позбавлена духовного елементу? — запитав я.

— Ні, комуністи також на свій примітивний лад є ідеалістами і тільки тому вони іноді ідуть безстрашно на смерть за свої ідеї. Як філософія пантеїзму Спінози обожнює природу, так і матеріялістична філософія обожнює матерію і таким чином приписує духовні якості, іменуючи їх кожного разу «надбудовами», — сказав Ступницький.

— Комуністи «надбудови» вважають вторинними, до первинного відносять економіку та чомусь це «первинне» практично завжди підпорядковують «вторинному» і таким чином «вторинне», ота саме «надбудова», являється основною метою, самоціллю, а те «первинне», економіка, служить лише засобом для осягнення мети, — сказав я.

— О, більшовики це чудово розуміють, вони, як ніхто ніколи, це своє «первинне» — економіку — всеціло підпорядкували своїй «вторинній надбудові» — політиці. Вони свою тоталітарну систему в усій тоталітарності довели до небувалої досконалости. Підпорядкувавши політиці всю економіку, всі засоби виробництва, весь транспорт і всі засоби інформації, — змусили увесь нарід, а зокрема своїх ідеологічних ворогів, працювати на них.

В некомуністичному світі, в економіці, існують тверді економічні закони, яких ніхто не може порушувати. А в більшовиків, які з політекономії зробили науку всіх наук, в економічній політиці не існує ніякого закону. В економічному житті в Росії панує безмежне свавілля уряду. Він може підвищувати ціни в середині країни на який завгодно товар і наскільки йому забагнеться відсотків. Політика цін в Росії нероздільно находиться в руках уряду. У більшовиків не діє живий закон ринку «попит і постачання», та й не береться під увагу собівартість товару. Їм на все це наплювати. Скільки їм треба, стільки й здеруть. Отому-то в Росії всі промислові товари дорожчі, ніж у західньому світі, у три-чотири рази. І це тому більшовики можуть собі дозволяти в сфері економічного життя на всякого роду безглузді експерименти, їм збитки й провали не страшні, спина колгоспника витримає все, лиш би політика була у твердих і надійних руках.