Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Тільки тому, що я цей предмет знаю. Політика й політики ступенюються. Найбруднішою політикою є політика найвища. І так, по східцях, іде до низу. А взагалі рівень політики в кожній країні визначається культурним рівнем самого народу. Якийсь мудрець давно вже сказав: «Який народ, така у нього й влада». Політики, державні мужі, міністри й президенти не бувають кращими від свого народу — і навпаки, — відповів я.

— А на лекціях ви також ведете такі бесіди? — діловим тоном запитав Володимир.

— О, це вже питання фахове. Ні, там я читаю лекції й інтерпретую окремі неясні місця в дусі прочитаного офіційного матеріялу, — відповів я.

— Гаразд, робіть, як знаєте, не мені ж вас учити. А все таки було б добре, якби ви не вмішувались у сторонні справи, — на закінчення сказав Володимир.

Залісний увесь час сидів мовчки і з профілю пильно приглядався до мене, ніби він був справжнім психологом. А все ж, хоча в них ерудиція й низька, а поліцейська хватка є, — думав про себе я.

Виїхати з території Січі без перепустки було неможливо. На всіх дорогах і мостах стояли «застави» УПА із узбецького «леґіону». Перепустку на Катю я взяв і відповідно одягнувши її за стару бабу ввечері відправив підводою на Горохівщину. Узбеки на мосту через Турію за перепусткою пропустили підводу, зовсім і не помітивши Каті.

Із Іванівського [14] [14] У рукописі — нечітко. району мене відкликали на перевишкіл вишкільних груп. Перевишколом керував маґістер Кузьменко. Я, як звичайно, читав політику і геополітику. На тому вишколі жінок від чоловіків не відокремлювали, бо це ж, по суті, був вишкіл інструкторів, які вже до того й самі вели вишколи. Більшість з них мали вищу освіту. Цей вишкіл відбувався в селі Стрільче. У Стрільчі, як і завжди, зупинявся у Ковальчуків. У них була для мене стала домівка на час мого перебування в їх районі. Ковальчуки та Братуні завжди любили зі мною бесідувати, а вірніше — дорікати мені за всі неполадки в свому районі. Тим разом до Ковальчуків прийшли й Братуні, тобто Братунь Андрій зі своєю дружиною. Стіл Ковальчуки накривали досить гарно. При обіді я завжди сидів на почесному місці. Ліворуч від мене сиділа дружина Братуня. Між усіх вона була мені там найближчою, родом з Любомля, з родини Ужвіїв. Випивши по чарці яблунівки, Братунь, допитливо глянувши на мене, спитав:

— Скажіть мені, будь ласка, пане Боремський, чи ви вірите в успіх тієї боротьби, в якій берете участь?

— Ні, не вірю, — відповів я не замислюючись і на мить.

— 3 тієї пори, як американці й англійці висадились у північній Африці й узяли курс на Сицілію, а згодом і на Італію, стало ясно, що наша боротьба засуджена на провал, — додав я.

— То який же тоді сенс боротися, знаючи, що все це засуджене на погибіль, — немов би сам до себе сказав Братунь.

— Мій сенс боротьби полягає в тому, що боротьбу за незалежність я вважаю боротьбою справедливою. Коли б я до питання боротьби підходив з погляду обивательської логіки, логіки міщанина, то насамперед я б запитався: — а що мені з того буде? Лавровий вінок, слава, багатство, влада чи може тюрма й смерть? Але ж я за натурою не міщанин, не обиватель і таких питань собі не ставлю. Для мене основними маяками в житті є правда, добро, краса й любов, — відповів я.

— А чи ви вірите в те, що ОУН носить у собі всі ті перелічені вами чесноти? — з виразом докору на лиці, прищуливши очі, запитав Братунь.

— Ні, я в це ніколи не вірив і не вірю. Своїм духом ОУН є антидемократична організація. Це тоталітарна організація, зовсім не відповідає моїм духовним потребам і естетичним смакам, та що поробиш, коли в нас кращого немає, — відповів я.

— Невже ж у нашому районі не можна було підшукати кращої людини на районового провідника, ніж оцей Хмара. Це ж ледар!.. У школі вчився заледви на трійки і насилу закінчив сім клясів, — з явним докором сказав Ковальчук.

— Я не маю права знімати й ставити районових провідників, це не входить у мою компетенцію, але якщо ви згідні, то я зможу через відповідні канали зробити так, що Хмару знімуть, а на його місце поставлять вашого Стефка, — сказав я.

— О, ні, ні, ні!.. Наш Стефко має роботу, він же в нас нештатний шкільний інспектор, — сказав Ковальчук.

— Шкільним інспектором краще б личило бути вам, пане Братунь, а Стефко молодий, міг би бути хорошим районовим провідником, — сказав я.

— Це не по-державницькому, пане Боремський, висувати інтеліґенцію на явний провал. У нас інтеліґенції мало, її треба зберігати для більше серйозних справ. Інтеліґенція мае зайняти свої місця тоді, як буде уже будуватися своя незалежна держава, — важно сказав Братунь.