Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Про що ж це ви, хлопці, так жваво розмовляли? — запитав Брова.

— Та от оповідали один одному як ляхів били в Домінополі, — відповів Ворон.

— А що це за цивілі з пістолями біля пояса? — спитав я.

— Це хлопці зі служби безпеки, — відповів Ворон, — це хороші хлопці, вони кльоцали поляків краще за всіх. Ось оцей, — Ворон кивнув головою на корінистого брюнета, — 27 втопив. Брюнет, про якого йшлося, у ту ж мить витягнувся на струнко.

— Так ви розкажіть і нам, як це тут було з тими поляками, — сказав я.

— Під дванадцяту годину зімкнутим колом ми оточили все село Домінополь. Тоді я з командиром загону і зо всім почотом підійшли під будинок польського штабу і постукали в двері. Поручник, глянувши у вікно, швидко зорієнтувався у чому справа, але виходу не було і він відчинив нам. От тут же на порозі я його й прострелив. Капітана застрелив у постелі, а машиністка вискочила через вікно і там її застрелили наші xлопці. У міжчасі командир загону вистрілив із своєї ракетниці, це був сигнал про це, що штаб зліквідовано і що треба починати. Ось тоді наші хлопці з СБ і пішли гуляти по всьому селу. До ранку не залишилось ані одного живого ляха, — самовдоволено закінчив Ворон.

— Знаєте, хлопці, що я вашими «подвигами» не тільки не захоплююсь, а гидую ними. От в Загорівському манастирі сорок чотири стрільці прийняли бій з півтори тисячою німців. Бій тривав щось із 18 годин. Німців було вбито коло чотирьох сот, а наших 33 чоловіка. Причому німці атакували манастир з допомогою трьох літаків і п'ятьох танків. Оце наша гордість! Оце — слава! А хвалитись убивством безборонних та ще й сонних людей вам би ніяк не випадало. Це буде чорна пляма в історії визвольного руху на тілі ясних подвигів Загорівських героїв, — сказав я.

— Чорна пляма?… — обиджено й гнівно повторив брюнет з СБ. — А коли б вашу рідну маму поляки витягнули за коси з вашої хати, і у вас на очах замордували її і кинули в Буг, так як це було в 42 році за Бугом? Коли б вашого батька розстріляли у вас на очах? Коли б вашу сестру, шістнадцятилітню, зґвалтували, а тоді проколювали баґнетами і кинули в Буг? Чи тоді ви тоже сказали б — «чорна пляма»?… — зі сльозами на очах, сповнений обурення, говорив брюнет з СБ.

— Злочинами злочинів не вимазати і злом зла не переможеш, — сказав я. — Всіма тими жахливими злочинами на Долижені [6] [6] У рукописі — нечітко. в 1942 р. поляки накрили себе великою чорною ганьбою перед усім людством, а ви ось узяли і перекрили їх гидкі злочини своїми такими ж гидкими злочинами.

— Ви не повинні були про це говорити! — твердо сказав Ворон.

— Так, це правда, з вами про це я не повинен був говорити, — відповів я.

Незабаром було скликано дві групи на навчання. Одна група жінок зі східніх областей, а друга — мужчин, також зі східніх областей. Вишкіл проводився в Р… [7] [7] У рукописі — нечітко. на хуторах, під самим лісом.

На одному багатому хуторі, в клуні, примістили дівчат, а на другому — хлопців. У кожній групі було по 25 людей. Всі вони були зі східніх областей України. Дівчата — в більшості учительки, а хлопці були всяких спеціяльностей. Як дівчата так і хлопці до наших лекцій ставились формально. Розвинути бесіду на політичні теми з тими людьми було неможливо.

Обі оці групи — дівчата і хлопці — швидко порозлюблювались між собою і з нетерпінням ждали вечора, щоб зустрітись. Наш режим і утруднювання їм зустрічатись тільки загострювали їх бажання і надавали тим зустрічам ще більш романтичного, а іноді й пригодницького забарвлення. Іноді вночі ми оголошували тривогу як для дівчат, так і для хлопців, і завжди виявлялось, що п'ять-сім хлопців були на ночівлі у дівчат.

На Січі ставили одноактову п'єсу. Назви тієї п'єси я вже зараз не пам'ятаю, знаю лише, що це було щось з козацьких часів, бо один з артистів грав ролю козака із шаблею.

Постановка відбувалась у молодій сосновій посадці при світлі палаючого багаття. На постановку і з постановки обі наші групи йшли разом. Такі «культ-походи» вони любили.

На другий день рано-вранці на провірці не виявилось Гриші Павленка. Лісовик, Брова і я пішли навколо будинків його шукати. І раптом виявили, що Павленко за клунями із вийнятковим азартом рубав шаблею «лозу». Він так був захоплений тим «ріжеством», що навіть не почув, коли ми до нього підійшли. Зобачивши нас, він аж здрігнувся й зупинився.

— Провірка, друже Павленко, — сказав Лісовик. Павленко винувато глипнув на нас і мовчки побіг до xлопців.