Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Найменший опір проти духовної інвазії «старшого брата», яка проникає разом з його мовою, кваліфікується антиінтернаціональним, антирадянським націоналістичним виступом і за це жорстоко переслідують або й судять.

Словом, національне питання у Радянському Союзі стоїть найгостріше від усіх інших питань. І Росія ніколи цього питання не розв'яже на такому рівні, як це у свій час зробила Швеція. Низька духовна культура і експансивний дух не дозволять росіянам дати можливість відокремитись Україні, так як висококультурні шведи дали можливість відокремитись Норвегії. А яничари українського походження допоможуть «старшому» братові нескорених тримати в узді.

Будучи марксистом ще до приєднання західніх земель до Радянської України, я не знав про те, що національне питання так і залишилось нерозв'язаним. Тоді я більше думав над суттю марксистсько-ленінської термінології та її практичних застосувань у житті. Ось, наприклад, я не міг збагнути терміну «диктатура пролетаріята». Цей термін, придуманий наймогутнішими умами, завжди видавався мені нонсенсом. На мою думку, то, по-перше, цей термін є абстрактно-фігурним поняттям, а, по-друге, то якщо підневільна кляса в результаті клясових боїв переможе панівну і заволодіє всіма її багатствами і владою, то в ту ж мить вона перетворюеться з підневільної кляси у панівну, а панівна перетворюеться у підневільну.

Але ж якщо пролетарій став господарем і управляючим державою, то в ту ж саму мить він перестав бути пролетарієм і інтереси його та відношення до виробництва у корені змінилися. Будучи робітником, той пролетарій був зацікавлений, щоб на виробництві якнайменше витратити своеї енерґії і якнайбільше заробити грошей за робочий день, себто, якнайменше дати і якнайбільше взяти. А ставши директором того ж самого заводу, інтереси його в ту ж саму мить змінюються рівно у протилежному напрямку. Він з усіх сил починає старатися, щоб з кожного робітника витиснути максимум робочої енерґії в користь виробництва і мінімум йому заплатити за ту витрачену ним енерґію. Отже, по суті все стає на свої місця, так як було й раніше. Без додаткової вартости не може бути ніякого поступу у суспільстві, а визначує величину додаткової вартости і віднімає її від продуцента і розпоряджається ним завжди провідна кляса. Експлуатація робочої сили була, є і буде завжди. Боротьба за справедливий розподіл національних прибутків велася завжди і всюди. Але в демократичних країнах така боротьба не інкримінується антидержавним виступом, а в тоталітарних — такі виступи інкримінуються як антидержавні і за них судять.

На п'яту добу ми вже були у Москві. На Ярославському вокзалі нас зустрів якийсь московський жулік і почав пропонувати нам свої «услуги», особливо хватався за наші валізи і брався супроводити нас на Київський вокзал. Довелося його просвітити.

— Знаєш що, парень, шукай собі других клієнтів, бо у нас тобі нічого не вдасться викроїти. Зрозуміло? — досить переконливим тоном сказав йому один з наших, молодий і здоровий хлопець.

— Я понял, — сказав жулік і відстав від нас. На Київському вокзалі ми розташувались всі разом. Нас було більше 30 людей. До нас прилучилась ще маленька група з Норильська. Серед норильчан було троє дівчат, звільнених комісією. Одна з них була дуже красивою.

— Скільки вам років було, як вас арештували? — запитав я тієї красуні.

— Сімнадцять.

— За що ж вас судили?

— Зв'язківцем була. 3 поштою затримали.

— Де ж вас допитували?

— У Львові.

— І вас били?

— О, ще й як били. У Львові в КҐБ є такий пірат Виноградов. Ото він закручував свою лапу у мої коси і бив моєю головою об стіну так сильно, що кров бризкала по стінах, — із сльозами в очах відповіла красуня.

— Із дівчат ще більше знущалися, ніж з хлопців, — додала її подруга.

«Боже, Боже, коли ж тому всьому прийде кінець», — думав собі я. Нас звільнили, але як довго виноградови будуть сидіти у Львові, Станіславові, Луцьку і Києві, так довго нам не прийдеться спокійно жити, трудитися і відпочивати на своїй рідній землі. Вони ж і прийшли на наші землі зумисне для того, щоб при допомозі наших яничарів винищити всіх тих, у кого хоча трішечки пробудилась національна свідомість. Власовці виноградових не хвилюють і вони їх бандитами не обзивають, бо по суті вони заодно, за «единую и неделимую». Їх хвилюють оті сімнадцятилітні дівчатка, їх хвилює безмежна любов тих дівчаток до рідного краю, до свого народу, до рідної мови, рідних звичаїв, до краси Карпатських гір, до краси родючих ланів Поділля. Їх хвилює все те, що дише не їх духом, що має свою неповторну красу, не ними нам дану.