Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

А я снував роздуми над тим, що людству дала, раніше ідеалізована мною, Жовтнева революція: «Хто був нічим, той стане всім, а хто був усім, став нічим». Формально, то це насправді так і було, але по суті то така заміна місцями нічого надзвичайного людству не дала. Гнані стали гонителями, а гонителі — гнаними. Суть не змінилась, лише збільшилася нетерпимість і жорстокість. Ленін, брат незвершеного царевбивці, виношуючи ідеї Жовтневої революції, відбував покарання в Шушено. Цей найзатишніший клаптик Сибіру, Мікусинську долину Ленін назвав Сибірською Швайцарією. У тій «Швайцарії» Ленін студіював марксизм, вивчав англійську мову, ходив на полювання, займався лижним спортом, ходив на ковзанах по Єнісею. А ми, прості трударі села і міста, знемагали від холоду, голоду і тяжкої каторжанської праці у підземеллях вічних мерзлот у далекому Заполяр'ї. Нас били, ображали і знущались у найжорстокіший спосіб, називали фашистами і буржуазними націоналістами, не в царській, а в «звільненій від усякого гніту і безправ'я» Росії.

Коли б насправді Жовтнева революція розв'язала всі наболілі питання народів Російської імперії, то в другу світову війну німці не могли б, майже без бою, захопити Україну, Білорусію, Прибалтику і підійти під Москву, Ленінґрад і Царицин. І Власов не зміг би з військовополонених створити цілу армію, яка воювала проти Росії із значно більшою завзятістю від найдобірніших фашистських військ. У першу світову війну не фашистам, а просто німцям не вдалося з руських військовополонених створити армію і кинути її проти царської Росії. А з англійців, американців та французів німці, ані в першу, ані в другу світову війну не створили ані одного батальйону, який би спрямував свою зброю проти своєї матірної армії. Це трапилось тільки з росіянами. Одні лише радянські військовополонені взяли до рук німецьку зброю і з повною рішучістю повернули її проти Радянської Армії. Наявність РОА (Российской Освободительной Армии) і національних батальйонів з кавказьких, середнєазійських і прибалтійських народів та української СС дивізії по стороні Німеччини найкрасномовніше свідчить про те, що в Радянському Союзі не все гаразд, що основні питання, заради яких народи Росії піднялись на революцію, залишились нерозв'язаними. Росіян в РОА, які з повною відданістю билися проти Радянської Армії навіть ще й після капітуляції німецької армії, було в декілька разів більше від усіх українців в СС дивізії, воюючої проти Радянської Армії, і тих, що були в УПА і воювали як проти німців, так і проти карних батальйонів ЧК. Однак у лагерах, на Заполяр'ї власовців було дуже мало, їх судили тільки за індивідуальне вбивство. У лагерах осуджених їх було у декільканадцять разів менше, ніж українців, їх було менше навіть і від естонців, з чого видно, що караюча машина підійшла до них згідно старої російської мудрости: «Свои люди — сочтёмся». РОА ж також за «єдіную недєлімую».

Про боротьбу власовців проти Радянської Армії і їх звірства не видають брошур, не пишуть в журналах і газетах. Про Власова та власовців тепер уже ніхто ніде і не згадує. А про бандерівців і українських «буржуазних націоналістів» ще й досі не перестали видавати великим тиражем десятки брошур і книг та чорнити у всіх журналах і газетах. Караюча машина не думає про те, що навіть число осуджених і репресованих українців за націоналізм красномовно свідчить про наступ російського великодержавного шовінізму на національні інтереси українського народу і його духовну культуру.

Хто говорить чи пише у Польщі про польський націоналізм, чи в Румунії — про румунський, чи у Венгрії — про венгерський, чи, нарешті, в Росії — про російський націоналізм? Ніхто!!! Чому ж там про це не пишуть і не говорять? Чому у тих країнах нікого не судять за націоналізм? Тільки тому, що там у тих країнах не існує національного питання. Варшава розмовляє й пише своєю рідною польською мовою. Усі установи і підприємства у Польщі працюють на своїй рідній польській мові. Усі школи початкові, середні і вищі проводять навчання польською мовою. Так само і в Румунії та Угорщині. Ті держави зв'язані з Радянським Союзом політичними та військовими пактами та економічними договорами. Ті пакти і договори обмежують їх у зовнішній політиці і торгівлі. Але, все ж таки, ті народи мають свою державу, свою національну армію і свій емісійний банк. Держава без своєї національної армії, і без свого емісійного банку — це не держава. У такій «державі» не може бути й мови про суверенність. У такій «державі» говорити про це, що я оце пишу, іменують буржуазним українським націоналізмом і судять на довгі роки неволі. А в неволі, далеко за межами рідного краю, тяжкою працею, голодом і всякого роду приниженням «перевиховують». Ось така-то «суверенність» меншого брата. І як довго цей «брат» у старовинному Києві буде вважати тебе хохлом і молодшим братом, так довго «старший брат» і його мова буде панувати у хаті «меншого брата».