Дмитро Стус - Василь Стус - життя як творчість

Володимир Шовкошитний. «Народе мій, до тебе я ще верну…» — С. 8—9.

Ідея поховати тіла Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого на Байковому цвинтарі Києва першою спала на думку Володимиру Голобородьку, бо ніхто, крім нього, не вірив у можливість отримання такого дозволу. А він… влучив пальцем у небо. Пішов у Спілку, ЦК і… йому дозволили. За іронією долі, коли їхали на цвинтар, аби вибрати місце для поховання, дружині Василя Стуса — Валентині Попелюх — не вистачило місця в машині. Довелося Ірині Калинець шукати для мами місце. «Зайвим» виявився саме В. Голобородько, який дуже хотів особисто вибирати місце.

Дуже добре тогочасну напружену ситуацію характеризує такий епізод. Оксана Дворко, яка була своєрідним зв'язковим між Пєрьм'ю та Києвом, а тому перебувала в постійному напруженому очікуванні звісток з далекого Уралу, черговий раз схопивши слухавку, почула абсолютно несподіване:

— Вам телефонують з резиденції Папи…

— Звідки? — Не розуміє вона. Бо як у цьому постійному напруженні осмислити інформацію, яка не має прямого відношення до організації та проведення перепоховання?..

— Від Папи.

— Даруйте, у нас папи немає, у нас лише тато, — відповідає.

— Від Папи Римського, — лунає у трубці, й приємний голос починає розпитувати про проблеми й ускладнення, що виникають під час перепоховання…

Приміське село, що майже злилося з українською столицею. Зовсім неподалік Святошиного, де мешкала родина В. Стуса.

Володимир Шовкошитний. «Народе мій, до тебе я ще верну…» — С. 9.

Тієї миті, і взагалі в Пєрьмі, ми були немов ізольовані від усього світу. Вирішивши, що сподіватися варто лише на власні сили, ми зовсім не покладалися на якусь зовнішню допомогу. Без такої психологічної настанови всіх учасників Пєрьмської експедиції нам би не вдалося досягнути того особливого єднання, яке було в знімальній групі листопадом 1989-го. Тим часом сьогодні цілком зрозуміло, що без допомоги всіх небайдужих людей світу, які всіма доступними їм засобами чинили тиск на адміністрацію Ґорбачова, новий склад українського ЦК і уряд УРСР з вимогами дозволити перепоховання, ніколи не вдалося б прорвати тодішню завісу «перестрахування» і заборон. Пишучи ці рядки з перспективи у півтора десятки років і намагаючись відтворити тодішні відчуття й емоції, я, попри все, висловлюю доземну подяку як тим, хто доклав чималих зусиль для організації київської частини перепоховання, так і тим, хто чинив тиск на уряди СРСР і УРСР. Без всього цього перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого 1989-го було б неможливим.

Василь Овсієнко. Світло людей. — С. 66.

Там само. — С. 66.

Там само. — С. 67.

У листі до рідних від 1.06.1981 року В. Стус зреферував статтю Абдуса Саляма про останній задум Айнштайна. Там були викладені, зокрема, такі міркування щодо часу: «Уже знаємо, що всі тіла рухомі (рухаються) і всі взаємодіють. Коли по цих орбітах бігають якісь умовні тіла (планетики), то, відома річ, вони не мають своєї ваги (їх не можна зважити, як ковбасу в магазині). Замість ваги вони мають м а с у = ґравітаційний заряд. Від чого цей залежить? Від ваги (яку можна тільки приблизно уявити, бо не можна зважити), від величини орбіти, швидкости руху, сусідства і взаємодії з іншими орбітами. Візьмемо будь-яку з цих орбіт (хай одна з них буде Земля). Який простір вони мають руху? Орбітальний, тобто, кривий (прямої лінії руху немає). А який час? Свій, власний. Цей час, певне, визначається тим, як скоро предмет руху зробить коло повне, тобто, замкне одне і почне друге. Так? Від чого ж залежить цей час? Від величини орбіти і швидкости руху (напевне ж: чим менша орбіта, тим „повільніший" час, чим вища швидкість, тим цей час „швидший"). А що таке орбіта? Це простір руху. Отже, час залежить від простору. А що таке швидкість? Регулятор системи (аби тіло оберталося так, щоб не „впасти" на центр А і не зірватися з орбіти, піддавшись відцентровим бажанням…

…на великій орбіті можна прожити значно довше життя за один і той же умовний земний день, скажімо. Так, до речі, і в житті: чим наповненіше життя трудом, роботою, зусиллям, тим воно довше. І — навпаки. Отож, краще вирішення проблеми геронтології (подовження життя) — не губити часу, а наповнювати його роботою, працею, зусиллям.

…просторо-час має дрібномасштабну структуру, яка нагадує піну чи твердий сир із дірочками в тих місцях, де розташовані заряди!» Див.: Василь Стус. Твори у 4-х томах (6-ти книгах). Том 6 (додатковий): Книга перша. Листи до рідних. — Л.: ВС «Просвіта», 1997, С. 372—373.