Дмитро Стус - Василь Стус - життя як творчість

Генріх Дворко (1931 р.н.) — доктор хімічних наук, наприкінці 1960-х підписував відомі протестні листи проти арештів та введення військ до Чехословаччини, за що був звільнений з провідних хімічних інститутів і мусив працювати під орудою навіть не кандидата наук. Після арешту І. Світличного матеріально допомагав його родині. Організатор Прип'ятської республіки, в якій на літній відпочинок збиралися шістдесятники, а після арештів — їхні діти. Єдиний, хто не знищив 1972 року самвидавну збірку В. Стуса «Веселий цвинтар». На час описуваних подій — тесть Д. Стуса.

Ігор Бондар (***—1999) — український кочегар. Людина, яка тривалий час займалася поширенням українського самвидаву. У 1960-х відбув трирічне ув'язнення в кримінальному таборі.

Ірина Калинець (Стасів, нар. 1940 р.) — українська письменниця та активна діячка українського опору. Заарештована 1972 року, відбувала покарання в Мордовії — на відстані кількох рядів колючого дроту від В. Стуса. 1975-го, коли В. Стуса в таборі було поранено швайкою, лише організоване І. Калинець, Н. Світличною та Н. Садунайте голодування на жіночій зоні з вимогою надати постраждалому медичну допомогу, врятувала поетові життя.

Олег Покальчук — український поет та перекладач, бард. Займався бізнесом, політикою, сприяв організації «Пласту» в Україні.

Василь Ґурдзан (1926—2001) — учасник українського опору, політв'язень.

14 липня 1995 року українські патріотичні сили без погодження з владою вирішили силою факту здійснити поховання патріарха Володимира на території Софії, яку, готуючись до чогось подібного, було оточено спеціальними каральними загонами. Коли люди, підбурювані організаторами, почали копати могилу під ворітьми дзвіниці Софії, проти них було застосовано силу. Криваві липневі події не лише стали вічною ганьбою влади, яка зважилася на таке блюзнірство, але й засвідчили безвідповідальність і байдужість до людей тих, хто організовував поховання. Ні люди, ані прах покійного не може й не повинні ставати розмінною монетою політичних ігор. І я зумисне не згадую тут прізвища людини, яка віддавала наказ військам бити людей, бо, маючи досвід подібної організації, переконаний, що ті, хто задумав усе це, несуть принаймні не меншу відповідальність за те, що сталося, аніж той горе-керівник.

У квартирі Дворків знаходився штаб керування перепохованням Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого.

У СРСР і в перші 10 років незалежної України 7—8 листопада вважалися державними святами й урочисто відзначалися. Парад, мітинги та інші святкові заходи були покликані надати жовтневому перевороту в царській Росії вікопомного значення. Вони відбувалися пишно й із обов'язковою галасливою пиятикою. Спланувати на ці дні перепоховання означало приректи його на провал, бо ж о д е н радянський чиновник за жодних обставин не лише не допоміг би в його реалізації, а за своїми посадовими обов'язками повинен був усіляко заважати його проведенню.

Шовкошитний. «Народе мій, до тебе я ще верну…» — С. 7. Скорочений варіант статті В. Шовкошитного надруковано також у книзі: Не відлюбив свою тривогу ранню. Василь Стус — поет і людина. Спогади, статті, листи, поезії. — К.: Український письменник, 1993, С. 365—371.

Василь Овсієнко у кн. «Світло людей» вказує, що правильне написання прізвища саме Дивдін, а не Дилдін, як помилково вказано в публікації В. Шовкошитного. — С. 66.

Володимир Іванович Ченцов очолював райвідділ Чусовського КДБ. З кінця 1981 до кінця 1984 р. працював опером КДБ в таборі ВС-389/36 і, за свідченням В. Овсієнка (див. Світло людей. — С. 66), «є одним із винуватців загибелі політв'язнів».

В. Шовкошитний працював інженером на Чорнобильській АЕС. 1986-го, коли трапилася аварія, він саме здавав випускні іспити на інженера-атомника в Москві й уже 26 травня 1986 року повернувся до Києва. Його родина — дружина і троє дітей — на час аварії знаходилися в Прип'яті. Після повернення з Москви Володя кілька років працював на ЧАЕС над подоланням наслідків трагедії.

Місто Чусовоє збудоване довкола металурґійного гіганта, закладеного французькими промисловцями наприкінці XIX ст. На околиці — турбаза «Огонёк» — найбільша і найсучасніша гірськолижна база СРСР.