Йосиф Сліпий - Спомини

Товариське життя гуртувалося в читальні імени Шашкевича, з рамени якої на вечірних рекреаціях відбувалися відчити і сходини. Серед питомців панував український дух, одначе біля 10 питомців було ще т. зв. “твердих”. У читальні я мав відчит про виступ Шашкевича в Духовній семінарії і його переломову акцію серед питомців, що стало дороговказом для майбутніх десятиліть. Крім того, заложив я був також протиалькогольне товариство, яке числило тоді кількадесять членів.

Коли я ближче так приглянувся життю, то воно замало мене притягало, тому що ціле виховання було спрямоване на сільського душпастиря і майже ввесь загал думав, як оженитися, стати священиком і провадити душпастирську працю. На наукову працю мало звертали увагу. Виклади на університеті також були примінені до того рівня.

Філософію викладав отець Вайс [237]на основі фрібурзького Райнштадлєра [238], трохи по-латині, а трохи по-польськи. Апологетику і фундаментальну [богословію] викладав отець Шидельський [239]на основі Танкерея [240]так само. Вони обидва старалися зацікавити слухачів, беручи під увагу нові погляди, прихильні і неприхильні для віри, філософії і апологетики.

Біблійну історію Старого Завіту, екзегезу (Ісая), єврейську, сирійську, арамейську і арабську граматику викладав отець-професор Мишковський [241]по-латині. Він тримався віденського Чокого [242], і зразу були малозрозумілі виклади. Був він дуже сухий і малопритягаючий своїм зовнішним викладом і змістом. Але то була свята людина, глибоковчена, з феноменальною пам’яттю. Був завзятий лемко і русофіл. По-латині і по-польськи говорив дуже добре, а по-українськи — лемківським діялектом.

Назагал треба сказати, що між професорами і слухачами замале було зближення і зацікавлення. Виклади були для українців і поляків разом. Українці сиділи по правій стороні, а поляки по лівій, для викладаючого професора було навпаки. І інші виклади, як я зачував, не дуже притягали, бо професори не старалися зацікавити слухачів. На світських факультетах виклади були займаві [243], студенти старалися здати іспити і осягнути становище. На богословських викладах не було якихось дотинків [244]під оглядом національним. Одначе українці з поляками мало зносилися, хіба одиниці, задля того не покидала мене думка, що може на філософічному факультеті можна більше занятися наукою. Я говорив навіть на ту тему з Степаном Балеєм, що приготовлявся на професора університету; але він був атеїст. Я боявся, що і на філософічнім факультеті не все так рожево, як я собі думав. Може і та була причина, <���що я до богословських наук не брався на початку так пильно> [245].

Пригадую собі, що ми ходили на якісь збори в справі створення Українського університету, і на них промовляв Кость Левицький [246]і інші. Бачив я і Олесницького [247]. Отець-ректор влаштував був один курс економічний, на якому викладали Олесницький, Гнатюк [248]про Гуцульщину і інші. Подібний курс був у восьмій клясі в Тернополі, в бурсі Качали, на якому викладав отець-доктор Конрад, директор банку Ковальський та інші.

Десь з початком нового 1912 року трапилася немила хрія [249], а саме бойкот русофілів, щоби їх усунути з Духовної семінарії. Я дуже настоював, щоб у бойкоті “твердих” заховати культурну форму і поведінку. Задля того розв’язано Духовну семінарію, і всі питомці виїхали додому. Щойно пізніше заряджено нові прийняття. Була це дуже неприємна справа, до іспитів не можна було вже добре приготовитися, все ж таки я ще вспів здати іспит з арабської, сирійської і арамейської мови, як конечних до докторату. Після зложення всіх іспитів: з історії, Старого Завіту, екзегези і єврейської мови, фундаментальної догматики і схоластичної філософії — я вернувся домів на вакації та й думав, чи не вдалося б якось виїхати на вищі студії закордон. У Заздрості відкопано тоді якийсь величезний пам’ятник в степу з написом, який відчитано в “Літературно-Науковім Вістнику” [250]. Митрополит Андрей зацікавився ним і хотів його спровадити до Національного Музею. Отець Теодор Цегельський пригадав мені усю справу, і я пішов з нею після ферій до Митрополита. При тій нагоді я натякнув йому про деякі свої вагання, а тоді Митрополит предложив мені виїзд до Інсбрука. Саме тоді Митрополит виправляв туди на теологію руського сибіряка Кулакова, який прийняв католицьку віру і хотів учитися на священика. Він не знав німецької мови, і ми оба вибралися в дорогу до Інсбрука. Він побув там тільки один рік і вернувся на Сибір, учителював та й остався тайним католиком.