Йосиф Сліпий - Спомини

З Америки написав мені листа, щоби я збирався до Львова. Я написав тоді габілітаційну працю “De principio spirationis” [305], яку рецензували професори Делятай і д’Ербіньї [306]. Вона була одна з перших, помимо того, що на маґістерії були найкращі кандидати з усього світу на професорів догматики. Я напечатав її пізніше як один том “Праць Богословської академії”, і появилися дуже прихильні оцінки [307], крім отця Костельника, який мусів мене опісля за зневажливу рецензію прилюдно перепрошувати [308]. Та й про це буде мова пізніше.

Через Інсбрук, Відень і Велеград я вернувся до Львова в липні або серпні 1922 року дуже вичерпаний і ослаблений, але з двома габілітаціями на Інсбруцькім і Григоріянськім університеті. Около півмісяця побув я вдома. А при кінці вакацій о. Галущинський [309]скликав професорів усіх трьох семінарій [310], щоби узгіднити українську філософічну і богословську науку. Говорено також про основання, в цілі об’єднання, якогось товариства і видання якогось журналу. На тому і скінчилося, бо отець-ректор Лакота з Перемишля [311]і отець-доктор Лятишевський з Станиславова [312]були досить здержані.

Свого часу основано у Львові Український тайний університет, коли поляки усунули всіх українців з університету. Польська влада зачала їх переслідувати, слідити за викладами, вкінці арештовано ректора Щурата [313]. Запрошувано навіть і мене з викладами канонічного права на правничому факультеті. Вкінці праця стала неможливою і влада університет зліквідувала.

Богословські студії в семінарії номінально творили факультет при університеті, фактично вони були зовсім віддільні. Мені поручили викладати догматику про Святі Тайни і ті трактати, які не викладав о. Кисіль [314]. Тимчасом я замешкав в семінарії з тим, щоби я шукав собі приміщення в сестер-василіянок на Зиблікевича, а коли вони відповіли, що не мають ні фондів, ні приміщення для капеляна, то отець Галущинський хотів мене відправити на капеляна до Кульпаркова. Це мене дуже огірчило, бо я приїхав з двома габілітаціями, шукаючи можливости для наукової праці, а тут відправляють мене до дому зумашедших. Отець Климентій, не згадуючи мені нічого, прохав отця-ректора Галущинського, щоби я бодай тимчасом лишився в семінарії.

Як відомо, в часі візитації митрополита Андрея в Америці приїхав до Галичини апостольський візитатор о. Іван Дженоккі [315]до Львова в 1923 році. Його ще в 1920 році Папа Бенедикт XV іменував апостольським візитатором України. Він приїхав до Варшави, щоби звідтам удатися до Житомира, одначе наступ большевиків вліті 1920 року примусив його залишити Варшаву і переїхати до Відня, а після півторарічного побуту вернутися до Риму. Новий Папа Пій XI [316]вислав о. Дженоккі як апостольського візитатора до Галичини. Він переслухував священиків, вірних, був у Духовній семінарії, а після відвідин в Станиславові і Перемишлі від’їхав до Варшави. Постала там якась неприємна ґазетна дискусія з приводу якоїсь приписуваної йому заяви перед польським правительством.

Лишившись в семінарії, в одній кімнаті, я приготовляв свої виклади і став також думати над оснуванням науково-богословського журналу, з якою то думкою я носився вже від кількох літ в Римі. Одначе такий журнал мусів би на когось опиратися. Духовну Семінарію я вважав невідповідним тілом для такого видання, а факультет не міг назовні нічого підписувати. Впрочім, як я бачив, у нікого не було наукового інтересу. У воєвідстві був ще тоді австрійський віце-президент Децикевич [317]. Я випрацював статути Богословського наукового товариства і предложив Децикевичеві, і він поміг мені, щоб вони дістали затвердження правительства. Це мене незвичайно втішило, бо то були перші статути загалом, затверджені польським урядом на українських землях, чим проломано перші леди. В межичасі зачав я приготовляти друк “Богословії”, бо матеріялів не було ще зібраних ніяких. У тому напрямі піддержував мене єпископ Йосиф Боцян. Я скликав перші конституційні збори, про яких звіт я помістив в “Богословії”. Крім того я зачав видавати “Праці Богословського наукового товариства”. Перший том присвятив я св. Йосафатові з нагоди 300-річчя його мученичої смерти. Кошти видання покривав я передплатою і добровільними датками, хоч справа була досить прикра. Для товариства записав свою бібліотеку отець-прелат Ісидор Дольницький, який помер в 1924 році.

У 1923 році вернувся з Америки Митрополит до Львова, з великими пригодами в Познані. Він закликав мене і спитав, чи я стараюся про капелянію в шпиталі в Кульпаркові. Я рішучо заперечив, і він прийняв мою відповідь як самозрозумілу. Я дальше викладав догматику та займався науковою і редакційною працею. Я навіть думав, щоб купити дім у Львові і там примістити редакцію і бібліотеку товариства та кількох світських священиків для наукової праці. В межичасі я дуже занепадав на здоровлю і занедужав на катар жолудка і кишок, тому що перестудився в часі слухання сповідей, не маючи теплої одежі. Крім того, великим смутком для мене була смерть матері, яка померла в Заздрості і я, хоч недужив, поїхав на похорон. Вона була похоронена в гробівці біля церкви, який я побудував.